Економічне районування та територіальна структура н/г України

Так, наприклад, у сільському господарстві виділяються райо¬ни виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості — райони вугільної, металургій¬ної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.

Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову об¬грунтованість визначення території загальних економічних районів.

Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини.

За цим районуванням виділяється три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).

Великі (інтегральні) економічні райони — це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об'єднують кілька адміністративних областей, або адміністративні області з авто¬номною республікою, або адміністративні краї з автономними областями. Головною метою визначення цих районів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формую¬ться, територіально-виробничих комплексів для визначення на¬прямів їх раціонального розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Ці райони використову¬ються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил, формування загальнодержавних баз промис¬лового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області.

У великих економічних районах, крім галузей спеціалізації в масштабі держави, повинні розвиватись і інші основні галузі ви¬робництва з метою більш повного використання місцевих ресур¬сів і зменшення обсягів девізної продукції з інших районів.

Виникнення і розвиток великих економічних районів може відбуватися в країнах з територією не менше 300—500 тис. км2. В країнах з меншою територією формуються тільки мезо- і мікро¬райони, тобто райони другого і третього порядку (підтипи міжга¬лузевих районів).

Середні (інтегральні) економічні райони, як правило, є підра¬йонами великих економічних районів. Це територія однієї неве¬ликої країни чи адміністративної області, краю, автономної рес¬публіки, тобто це територіальні одиниці економічного району¬вання. Об'єктивною основою цього районування виступає тери¬торіальний поділ праці як в масштабах країни, так і в межах ве¬ликих (інтегральних) економічних районів.

На території цих районів знаходяться ядра крупнорайонних ТВК або їх складові частини. У даному підтипі економічних ра¬йонів основну районоутворюючу роль відіграють великі багато¬функціональні міста, які разом з тим є і найбільшими промисло¬вими і транспортними вузлами. Ці міста є тими ядрами районів, які пов'язують їх периферію в єдине ціле.

Середні економічні райони об'єднуються у великий економіч¬ний район зоною районоформуючого впливу великих регіональ¬них центрів з системою спеціалізації і кооперування їхніх під¬приємств. З метою більш повного використання свого ресурсного потенціалу спеціалізація виробництва в цих районах здійснюєть¬ся не тільки на основних галузях, а й на виробництві другорядної продукції, потрібної для кожного великого економічного району. Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвит¬ку виробництва і невиробничої сфери та розробки державних програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.

Малі райони (мікрорайони) — це найнижчий ступінь інтег¬ральних економічних районів. Вони органічно пов'язані з низо¬вим адміністративно-господарським районуванням, їх територія відповідає території внутріобласних адміністративних районів.Визначення меж цих районів залежить від об'єктивних і суб'єк¬тивних факторів. Це пов'язано з тим, що економічна основа сусід¬ніх районів даного підтипу часто буває однорідною (однотипною), особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв'язками підприємств міс¬цевого значення з їх сировинними зонами, а також територіаль¬ною організацією і управлінням всього господарства, яке здійс- нюється районними центрами. В цих районах основними галузями виробництва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, переважно та, що переробляє сільськогосподарську сировину. Найбільш поширеними виробничими поєднаннями тут є локальні аграрно-промислові комплекси (завод, цех і сировинна зона). В межах цих районів можуть бути розташовані і підприєм¬ства міжрайонного значення, які впливають на формування облас¬них господарських комплексів і внутріобласних підрайонів.