Розподіл і перерозподіл доходів

індивідуалістичні доктрини, що стверджують гідність особи і право усіх людей на соціальних “мінімум”;

кейнсіанська концепція, котра доводить, що надмірна нерівність послаблює попит на споживчі товари, стримує економічне зростання.

Перерозподіл доходів здійснюється по кількох напрямах:

1)через державну податкову систему і державний бюджет;

2)через соціальне страхування;

3)через коливання ринкових цін як на фактори виробництва, так і на товари і послуги;

4)через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій.

Суспільство може впливати на нерівність розподілу особистого доходу, зменшуючи її через податкову систему і трансфертні платежі. Однак цей вплив, на думку багатьох економістів, має бути помірним, отже, звужуватиме можливості економічного зростання країни. Низькі темпи економічного зростання – це такі ж темпи збільшення національного доходу, який суспільство прагне перерозподіляти від багатих до бідних.

Сучасне суспільство має шукати і знаходити компроміс між зрівнюванням доходів і ефективністю економіки. Якщо воно надто велику частину національного доходу перерозподілятиме на користь бідних, це пригнічуватиме економічні стимули, звужуватиме обсяг національного доходу. З іншого боку, посилення нерівномірності, коли держава не втручається у розподіл національного доходу (його регулюють виключно ринкові сили), породжує низку складних проблем. Головна серед них – це зубожіння частини населення і казкове збагачення невеликої кількості сімей. Така поляризація суспільства посилює його соціальну і політичну нестабільність.

Перерозподіл доходів – необхідний елемент функціонування економічної системи. Він дозволяє існувати державі за апаратом управління і функціями, утримувати непрацездатних, долати надмірну майнову нерівність, забезпечувати гармонію суспільних і особистих економічних інтересів.

В економіці використовують кілька методик для аналізу індивідуального розподілу доходу. Найчастіше для виявлення ступеня рівномірності розподілу доходу загальна кількість сімей (100%) ділять на 5 рівних за чисельністю груп, тобто кожна група містить 20% населення. Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік. Інформація, яку дають подібні таблиці, свідчить про те, наскільки нерівномірно розподіляється сукупний особистий дохід у тій чи іншій країні. Наприклад, якби дохід розподілявся порівну між усіма сім’ями України. Тоді кожна їхня п’ята частина отримувала б 20% цього доходу, 40% сімей – 40% доходу і т.д. Таку ситуацію графічно зображують бісектрисою.

Інший крайній випадом спостерігався б тоді, коли в країні майже весь дохід привласнювали б кілька казково багатих родин, а решта населення ледве животіла. Реальна економіка звичайно перебуває між цими двома крайніми випадками.

Таблиця 1. Розподіл доходу в окремих країнах, %

У таблиці показано відносний розподіл доходів у семи країнах. На першому місці в таблиці стоїть Японія, де найбагатша п’ята частина сімей отримує дохід, що лише у 4 рази перевищує дохід найбіднішої п’ятої частини населення. Унизу таблиці перебуває Бразилія, де найбагатша п’ята частина сімей привласнює дохід, який більш як у 30 разів перевищує дохід найбіднішої п’ятої частини населення.

Міра нерівності в доходах, яка притаманна будь-якому суспільству, досліджується з використанням кривої Лоренца (М.Лоренц – американський економіст, який побудував цю криву).

По горизонталі тут відкладено кількість населення (сімей) у відсотках, а по вертикалі – розподіл національного доходу групами населення (сімей) у відсотках. Бісектриса (лінія ОС) відображає абсолютну рівність у доходах усіх сімей (повністю зрівняльних розподіл), а лінії ОД-ДС – абсолютну нерівність (дещиця населення одержує увесь дохід націй). Остання ситуація, коли абсолютна більшість населення взагалі не одержує доходів, лише абстрактна, уявна, абсолютна рівність в доходах (у чому дехто вбачає соціальну справедливість) веде до повної деградації нації, адже вбиває будь-який стимул до застосування виробничих факторів.