Розподіл і перерозподіл доходів
1. Створений у економіці продукт розподіляється.
Розподіл можна визначити як процес визначення частини виробленого продукту для окремих суб’єктів економічної системи чи виробничих факторів.
Розподіл здійснюється через ринки виробничих ресурсів і товарів та послуг. Ринок ресурсів розподіляє доходи на фактори виробництва, а також засоби виробництва як частини виробленого продукту. Споживчий ринок розподіляє предмети особистого споживання, визначаючи і частку виробників (фірм) у доходах. Розподіл здійснюється насамперед на ґрунті відносин власності – по власності на виробничі ресурси.
Розрізняють економічні і соціальні функції розподілу. Економічна функція проявляється у впливі розподілу на національну економіку через систему потреб, інтересів, стимулів. Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб.
Перші теорії розподілу з’явились у 18 столітті. Зокрема, поняття “розподіл” використовував Ф.Кене у своїй праці “Економічна таблиця” (1758 р.). Про розподіл багатства писав і А.Тюрго, інший французький теоретик 18 століття. Теорія розподілу пройшла значну еволюцію.
Концепція розподілу класичної англійської школи (А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.С.Міль) тісно пов’язує проблему розподілу з теорією вартості. Сміт вважав, що вартість будь-якого продукту складається із заробітної плати, земельної ренти і прибутку – трьох первинних джерел будь-якого доходу, а загальний річний продукт праці кожної країни повинен розподілятись між її громадянами у формах заробітної плати за працю, прибутку на капітал чи ренти за їх землю. Рікардо поставив проблеми розподілу у центр економічних досліджень, він стверджував: головне завдання теорії – визначити закони, що управляють розподілом. Розподіл, на його думку, визначає частки власників землі і капіталу, а також найманих працівників у продукті суспільного виробництва. Міль намагався сформулювати закони розподілу, ґрунтуючись на рікардіанських уявленнях.
Марксистська теорія розподілу також опирається на теорію трудової вартості, але доповнюється вченням про додаткову вартість і експлуатацію. Додаткова вартість, створена додатковою працею найманих працівників (необхідна праця відтворює вартість їх робочої сили і втілюється у заробітній платі), привласнюється капіталістами, які виконують різні функції у суспільному виробництві у цілому, і у зв’язку з цим розпадається на прибуток, процент, торговельний прибуток і ренту.
Маржиналістська концепція розподілу є частиною загальної теорії корисності. Тут використовується 2 основних поняття: граничної продуктив¬ності і зумовленості.
Гранична одиниця виробничих факторів або гранична їх продуктивність, - це та одиниця, що виробляє гранично найменшу цінність, тобто має найнижчу граничну корисність. У процесі виробництва використовується певна комбінація усіх факторів виробництва. Зумовленість (імпліцитність) – це прийняття рішень підприємцем, які визначають частку участі окремого фактора у виробництві, змінюють комбінацію використання усіх факторів у сукупності. За конкурентних умов фірма прагне так комбінувати фактори виробництва, щоб оцінка їх граничної продуктивності дорівнювала сумі винагороди, належної кожній окремій одиниці факторів. Ця залежність відображається такою рівністю:
ціна = граничним витратам = сумі винагороди граничних факторів виробництва = сумі граничних продуктивних вартостей факторів.
Ціна у ринковій економіці є двигуном розподілу факторів виробництва і гарантією використання цих факторів у найбільш продуктивних галузях через регулювання попиту і пропозиції факторів.
Диспути економістів 18-19 століть зосереджувалися навколо проблеми, яку нині називають функціональним розподілом доходу, тобто його розподілом між факторами виробництва.
Сучасна теорія розподілу включає аналіз так званих соціальних доходів, тобто доходів, наданих економічним суб’єктом незалежно від їх складу у створення валового національного продукту. Держава через податкову систему вилучає частку винагород за використання факторів у державний бюджет, а потім розподіляє ці ресурси через витрати на соціальні потреби.