Підприємство – первинна ланка народного господарства
Народне господарство країни є складною структурою галузей, що виробляють найрізноманітніші товари та нада¬ють послуги населенню, суспільству з відповідною систе¬мою виробничих відносин.
На основі суспільного поділу праці народне господар¬ство ділиться на такі галузі: промисловість, сільське госпо¬дарство, будівництво, транспорт, торгівля та ін. Статисти¬ка налічує понад 400 галузей. Від розвитку кожної з них і всієї їх сукупності залежать у кінцевому підсумку вели¬чина валового національного продукту, рівень життя насе¬лення.
Кожна галузь, що є частиною народного господарства, у свою чергу складається із сукупності окремих підпри¬ємств: державних, кооперативних, акціонеріиих, приватних та ін„ які випускають одну або споріднену продукцію, потрібну для задоволення певних потреб суспільства. Тра¬диційно під підприємством розуміють фабрику, завод, кол¬госп, їдальню та подібні об'єкти.
Підприємство у політекономічному розумінні — це пер¬винна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка виступає як товаровиробник і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.
На підприємстві відбувається безпосередньо поєднання робочої сиди із засобами виробництва, значною мірою вирішується доля НТП, ефективності виробиицтва. Від діяльності окремих підприємств залежать величина ство-рюваного валового національного продукту, соціальне-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення мате¬ріальних і духовних потреб населення. Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися май¬ном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалі-зовану продукцію і з якого оплачуються рахунки інших підприємств за поставку сировини, напівфабрикатів, ви¬плачується заробітна плата членам трудового колективу, здійснюються інші платежі.
До останнього часу у народному господарстві перева¬жають державні підприємства. У них зосереджується близь¬ко 90 % основних виробничих фондів і лише близько 10 %— у кооперативних підприємствах, які були, по суті, також одержавлені і давно втратили свій кооперативний характер. Більшість підприємств промисловості були під¬порядковані центру колишнього Союзу РСР. На них зосе¬реджувалося 73 % основних виробничих фондів, а на об'єктах, підпорядкованих республіці, лише 27 %.
Наприкінці 80-х років у промисловості України налічу¬валося понад 7,5 тис. підприємств, виробничих і науково-виробничих об'єднань, що перебували на самостійному балансі, а у сільському господарстві — 7,5 тис. колгоспів та 2,3 тис. радгоспів. У промисловості переважають зде¬більшого великі промислові об'єкти. Із загальної кількості підприємств, що перебували на самостійному балансі, мали до 200 робітників — 45 %, а тих, де працювало понад З тис. робітників—лише 3,7 %. Але останні давали до 40 % валової продукції, на них було зайнято 36 % загальної чисельності робітників. Малі підприємства ви-робляли менше 10 >% валової продукції, на них було зосереджено лише 7 % промислового виробничого персо¬налу і 5,4 % загальної кількості основних фондів.
Тривалий час в економічній науці та практиці була поширена думка про переваги великого виробництва над дрібним. Тому вживалися заходи щодо централізації ви¬робництва. З цією метою у 60-х і особливо у 70-х роках наполегливо проводилася політика створення на території республік колишнього Союзу, у тому числі і в Україні, виробничих і науково-виробничих об'єднань. Наприкінці 60-х років їх налічувалося в СРСР- 608, а на початку 1981 р. стало вже 4,1 тис., наприкінці 1990 р. — 4,7 тис. У них об'єднувалася половина підприємств країни. В організації таких об'єднань не обійшлось без помилок. Був взятий курс на ліквідацію малих і середніх підпри¬ємств шляхом їх штучного залучення до об'єднання. Такі адміністративно-організаційні утворення в ряді випадків були малоефективними і не дали очікуваних результатів. Підтвердженням цього є те, що у таких об'єднаннях було зайнято понад 60 % виробничого персоналу, а давали вони продукції трохи більше 57 %.Важливою проблемою суспільного виробництва є ви¬значення оптимальних розмірів підприємств. Оптимальни¬ми вважаються такі розміри, за яких створюються найбільш сприятливі умови для використання досягнень на¬уки, техніки, при мінімальних затратах досягається ефек¬тивне виробництво високоякісної продукції. Оптимальні розміри підприємства визначаються у кожному окремому випадку і залежать від досягнень рівня техніки, технології, паливно-енергетичних ресурсів, розвитку транспорту, про¬фесійного рівня робітників тощо. Відповідно до цих умов підприємство може бути великим, середнім або малим. Наприклад, продуктивність сучасного прокатного стану, обладнаного електромоторами потужністю 40—50 тис. квт становить 2,5 млн, т на рік. Це зумовлює необхідність відповідних розмірів доменних і мартенівських цехів. У да¬ному випадку розміри підприємств визначаються потужніс¬тю промислових агрегатів.