Економічні основи та види міжнародної торгівлі
Раціональне ведення господарства — використання визначеної кіль-кості обмеженого ресурсу для одержання найбільшого сукупного обсягу виробництва — вимагає, щоб будь-який конкретний товар вироблявся тією країною, у якої нижче відносні витрати, іншими словами, яка має у своєму розпорядженні порівняльні переваги.
1.2 Платіжний баланс країни
Усі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Крім економічних, існують політичні, військові, культурні й інші відносини між країнами, що породжують грошові платежі і надходження.
Платіжний баланс (балансовий рахунок міжнародних операцій) — це вартісне вираження всього комплексу зовнішньоекономічних зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів.
Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Мі-жнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як ”статистичний запис всіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, що звітують” [1, 83].
Платіжний баланс має наступні розділи: торговий баланс, тобто співвід-ношення між експортом і імпортом товарів; баланс послуг і некомерційних платежів (баланс ”невидимих” операцій).
Основа платіжного балансу — угруповання усіх видів угод, результати яких пов'язані з ростом потреб у товарах і послугах (відтік валюти з країни) чи надходженням іноземної валюти (приплив її в країну).
Об'єднавши експорт і імпорт товарів, послуг, відсотків і дивідендів, од-нобічних переводів і трансфертів, одержувані і надані довгострокові і корот-кострокові позики, а також приплив і відтік державних резервів, одержуємо документ, називаний у міжнародній економічній літературі ”платіжним ба-лансом”.
Відповідно до прийнятої практики платіжний баланс складається за принципом подвійного рахунка: кожна угода записується одночасно на двох рахунках — дебетовому, що свідчить про надходження товару чи коштів на даний рахунок, і кредитовому, що характеризує надання товару чи виплату коштів. Традиційно в підготовлюваний баланс дебетові записи вносяться зі знаком ”—”, а його кредитові — зі знаком ”+”. Так, експорт товарів і послуг, дарунки, приплив капіталу — усе це фіксується на кредитовому рахунку пла-тіжного балансу зі знаком ”+”. Імпорт же товару чи закордонні інвестиції, позики і кредити, що направляються за рубіж, дарунки і пенсії, передані іно-земцями — усе це відбивається на дебетовому рахунки зі знаком ”—”.
Існує розповсюджена омана, коли експорт товарів і експорт капіталу ро-зглядаються як однорідні види угод. Тим часом власне кажучи вони проти-лежні. Експорт товарів означає приплив іноземної валюти в державу, яка здійснює постачання товарів за кордон, і реєструється зі знаком ”+”. Експорт капіталу, навпаки, означає відтік коштів і повинний записуватися зі знаком ”—”, оскільки веде за собою відтік валюти з рахунків резидентів.Принцип подвійного рахунка передбачає рівність чи нульове сальдо. Якщо держава витрачає більше, ніж заробляє, то надлишок споживаних кош-тів якимсь образом повинний бути врахований. Для цього або використову-ються заощадження, або береться позика [1,85].
2 МІЖНАРОДНА ТОРГОВА ПОЛІТИКА І ВИДИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
2.1 Дві основні моделі міжнародної торгівлі:
протекціонізм та вільна торгівля
Незважаючи на ті, що міжнародна торгівля теоретично вигідна для країни, може скластися така ситуація, коли уряд вирішить, що жертвувати інтересами вітчизняних виробників на користь споживачів – занадто масно для споживачів, чи навпаки, коли необхідно терміново піднімати падаючі рейтинги, уряд ”викидає шматок” споживачам на шкоду виробникам. Подібна діяльність здійснюється за допомогою митних тарифів і нетариф-них методів як ті: квоти, добровільне обмеження торгівлі, демпінг і інші. Усі разом це називається ”протекціонізм”.