Економічні основи та види міжнародної торгівлі
В першій главі роботи розглянути економічні основи міжнародної то-ргівлі, яка виникає з того, що абсолютні та відносини витрати на виробни-цтво різних товарів в різних країнах не є однаковими.
Друга глава присвячена вивченню питання міжнародної торгової по-літики і види міжнародної торгівлі, розгляданню спору між протекціоніз-мом та принципом вільної торгівлі та інструментів національних держав щодо регулювання торгової політики
В третій главі розглянути питання деяких міжнародних організацій по координуванню міжнародної торгівлі.
Метод роботи — описовий та порівняльний аналіз.
1 ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
1.1 Міжнародна торгівля як реалізація порівняльних переваг
В основі заглибленого вивчення питання ”Чому країни торгують?” лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси — природні, людські, інвестиційні — розподіляються між країнами світу вкрай не рівномірно; країни істотно відрізняються по своїй забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінації ресурсів. Характер і взаємодію цих двох обставин можна легко проілюструвати. Японія, наприклад, володіє великою і добре утвореною робочою силою; кваліфікована праця коштує дешево, оскільки мається в достатку. У зв’язку з цим Японія здатна ефективно робити (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікованої праці. Фотокамери, радіоприймачі і відеомагнітофони — це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Навпаки, Австралія володіє великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами та капіталом, і тому може дешево робити такі ”землемістські” товари, як пшениця, вовна, м'ясо. Бразилія має родючі ґрунти, тропічний клімат, там випадає велика кількість опадів, у достатку мається некваліфікована праця, тобто є все необхідне для виробництва дешевого кава. Промислово розвиті країни знаходяться в кращому стратегічному положенні в плані виробництва капіталомістких товарів, наприклад автомобілів, сільськогосподарського устаткування, машин та хімікатів.
Важливо підкреслити, що економічна ефективність, з якою країни здатні робити різні товари, може змінюватися і дійсно змінюється згодом. Зрушення в розподілі ресурсів і технології можуть приводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товарів в різних країнах. В міру еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість ро-бочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології. Можуть пере-терпіти зміни навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. У міру того як відбуваються ці зміни, відносна ефективність, з яким країни роблять різні товари, буде також змінюватися.Але крім абсолютних переваг, описаних вище, важливу роль у розви-тку світової торгівлі грають відносні. Принцип порівняльних переваг го-ворить, що сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар буде вироблятися тією країною, у якій менше витрати.
Припустимо, що світова економіка складається з двох країн, напри-клад, США і Бразилії. Допустимо, що кожна з них здатна робити як пше-ницю, так і каву, але з різним ступенем економічної ефективності. Вироб-ничі можливості США та Бразилії не збігаються, що зв'язано з розходжен-нями в структурі ресурсів і рівня технічного прогресу, отже, витрати виро-бництва пшениці і кава двох країн різні. При припущенні повної зайнятості, США можуть збільшити випуск пшениці на 30 т, відмовивши від виро-бництва 30 т кави. Таким чином, в США співвідношення обміну всередині країни чи співвідношення витрат для даних двох продуктів складає 1 т пшениці за 1 т кави (чи 1 П = 1 К). Бразилія ж повинна пожертвувати 20 т кави для того, щоб одержати 10 т пшениці. Це означає, що співвідношення внутрішніх витрат для двох товарів 1 П = 2 К.
Таким чином, Сполучені Штати володіють порівняльною (вартісною) перевагою у виробництві пшениці і повинні спеціалізуватися саме на ньому. Світова економіка (США і Бразилія) явно неекономічно витрачають свої ресурси, якщо визначений продукт (пшениця) виготовляється виробником з високими витратами (Бразилією), тоді як він міг би випускатися виробником з низькими витратами (США). Якщо Бразилія стане вирощу-вати пшеницю, то це означає, що світова економіка повинна буде відмови-тися від більшої кількості кави, чим необхідно для одержання тони пше-ниці. З іншого боку, відносні витрати виробництва кави нижче в Бразилії, тобто Бразилія повинна пожертвувати тільки 1/2т пшениці для виробництва 1 т кави, у той час як США повинні відмовитися від 1 т пшениці. Бразилія має порівняльну перевагу у виробництві кави, і тому їй варто спеціалі-зуватися на неї. Знов-таки світові ресурси не будуть раціонально викорис-тані, якщо каву стане виготовляти виробник з високими витратами (тобто США).