Iсторiя економiчних вчень

Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від того, де вона застосовується, а й від того, що вона виготовляє. В нього є два підходи до визначення продуктивної й непродуктивної праці. Перший підхід — ціннісний. Продуктивною працею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця мануфактурного робітника додає цінність матеріалам, які вона обробляє. В той же час праця домашнього слуги нічому не додає цінності. На купівлю продуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивної — доход.

Другий підхід у визначенні продуктивної й непродуктивної праці пов'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника, яка закріплюється і реалізується в якому-небудь предметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визначенням продуктивної праці вся сфера нематеріального виробництва оголошувалась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльність держави, чиновників, церкву, армію, флот тощо.

У Сміта його вчення про продуктивну й непродуктивну працю займає значне місце, тому що він із зростанням продуктивної праці пов'язував зростання національного багатства країни і тому енергійно наполягав на скороченні непродуктивної праці.[10;160]

Капітал Сміта — це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом; розуміє запас продукції, що приносить прибуток або за допомогою якоп:, працею створюються нові блага.

Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу він відносить машини і різні знаряддя праці, промислові і торговельні будівлі, склади, будівлі на фермі,також до нього вiн вiдносить «людський капітал»,адже здібності робітників до праці також «виготовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», одержить відшкодування витрат на навчання і прибуток на них.

Оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продовольства, запасів сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.

Різницю між ними він бачить в тому, що перший приносить прибуток, не вступаючи в обіг і не змінюючи власника, а другий — приносить доход тільки за допомогою обігу і зміни власника. Основний капітал формується і поповнюється за рахунок оборотного. Він не може приносити доход без допомоги оборотного. Співвідношення між основним і оборотним капіталом, підкреслює Сміт, неоднакове в різних галузях виробництва.

Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праці Сміта. Він ставить завдання не лише дослідити природу і причини багатства народів, а й з'ясувати питання щодо зростання національного багатства.

Отже, економічне зростання Сміт пов'язує не лише із зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу.Нагромадження капіталу у Сміта є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістів збільшує фонд, призначений для утримання продуктивних робітникiв. Збільшення числа останніх веде до зростання цінності, що додається оброблюваним продуктам.[5;170]

Річний продукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише за рахунок зростання кількості продуктивних робітників і підвищення продуктивності праці працюючих. Зростання продуктивності праці Сміт пов'язує із застосуванням машин, механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартість засобів виробництва він включає як четверту частину в ціну кожного окремо взятого товару окремого капіталіста.

Роблячи підсумок, слід зазначити, що заслуга Сміта полягає не лише в тому, що він поклав початок систематизованому викладу політичної економії., Сміт підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу в умовах, коли всім забезпечені однакові можливості для його прояву. Коли ж; власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набуває несприятливого для суспільства значення.

Економічне вчення Давіда Рікардо (1772 –1823).

Порівняно з Смітом він жив трохи пізніше, не в період мануфактурного виробництва, а в період промислового перевороту, тобто застарілих машин, капіталістичних фабрик, що дало значний поштовх в розвитку продуктивної праці.Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтереси промислової буржуазії але рішуче виступає проти лендлордів.