Iсторiя економiчних вчень
Об’єктом вивчення меркантилiзму була сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання. Меркантилізм як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись перебороти гострі економічні суперечності, які породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагався форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму шляхом розвитку мануфактурної промисловості.[ 8;54]
Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому
Голландія, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, була проголошена ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії і поступово на цей шлях ставала,Англія,Франція,Португалія, Іспанія.
Основними рисами меркантилiзму є:
1)багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю
2)держава вважається тим багатшою чим більше грошей вона має
3)накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння.[ 8;58]
така особливість М. об’єктивно зумовлена розвитком торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.
Меркантилістична політика і теорія меркантилізму, що її обґрунтовує, пройшли два етапи у своєму розвитку.з XV до сер. XVI ст. – ранній меркантилiзм або монетарна система,та пізній (розвинутий) II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) ., який одержав назву мануфактурної системи.
Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англі (1554 - 1612) та Гаспар Скаруффі в Італії (1519 - 1584).
Для раннього (монетарного) меркантилізму характерною є теорія грошового балансу. Ця теорія ставила два завдання: по-перше, залучити якомога більше грошей з-за кордону; по-друге, зберегти гроші у даній країні. Звідси витікала вимога меншого витрачання грошей і більшого їх нагромадження, з одного боку, і заборона їх вивезення — з іншого. Адекватною була і економічна політика того часу, яка ставила своєю метою будь-якими заходами утримувати гроші у країні, купувати якомога менше іноземних товарів. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути шляхом безпосереднього регулювання руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виручки від проданих за кордоном товарів привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.[10;72]
Монетарний меркантилізм був ще примітивною формою власне меркантилізму. Характерною для XVI ст. і орієнтованою на заборону вивезення грошей, обмеження імпорту, посилення видобутку золота та срібла, встановлення високих мит на ввезення товарів, зниження позичкового проценту — такою була економічна політика. Такі заборони неодноразово впроваджувалися в Іспанії XVI ст., але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно безплідним, на ньому позначався ще вплив натурального господарства, міської регламентації торгівлі та грошового обігу, що орієнтується на замкненість економіки кожного міста.[10;77]
Така політика стримувала розвиток зовнішньоторговельних оборотів. Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, яка визначала за мету утримування грошей в обігу.У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється меркантильною або мануфактурною, що досягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками її були Томас Мен у Англії (1571 - 1641) , Антуан Монкретьєн у Франції (1575 - 1621) , Антоніо Серра та Дженовезі в Італії (1712 - 1769) . Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили завданням скасування заборони вивозу грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, перш за все промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося судноплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, яка розглядалася як кращий засіб для забезпечення більш інтенсивного розвитку експорту. Держава проводить систему митних заходів: іноземні товари, що конкурують з вітчизняними, а також вивіз сировини, яка може бути перероблена в середині країни, оподатковуються високим митом. А на деякі вітчизняні товари, навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт.[11;61]