Відносини власності
ПРИНЦИПИ ФОРМОУТВОРЕННЯ ВЛАСНОСТІ
Що ж є вихідною основою розвитку процесу формоутво¬рення власності, які об'єктивні чинники визначають структуру і прин-Іипи утворення її окремих функціональних форм та видів?
У принциповому плані відповідь на поставлені запитання є до¬сить очевидною.
Кожна функціональна форма власності має відбивати насам-Іеред рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та ступеню складності суспільної продуктивної сили, |шо використовується у виробництві.
Форма власності визначається специфікою суспільної продуктив-Іної сили праці як об'єкта індивідуальної власності людини. Покли-Ікана створювати найоптимальніші умови для реалізації цієї сили, Івона не може бути вищою чи нижчою, ніж ступінь розвитку остан-Іньої. Будь-які «забігання» вперед (так само, як і відставання) у про-|цссі формоутворення власності від досягнутого рівня продуктивної :или суспільної праці негативно відіб'ються на розвитку її та у кінце-Івому підсумку стримуватимуть економічний прогрес.
В умовах товарного виробництва і ринкових відносин лише конкуренція здатна виявити ефективність певної форми влас-юсті порівняно з іншими та перспективи її економічного відтво¬рення.
Водночас положення про об'єктивну обумовленість процесу фор-Імоутворення власності рівнем та характером розвитку суспільної про-Ідуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Еко-Іномічні явища і процеси завжди являють собою багатомірну струк-Ітуру. Такими ж багатомірними є й причинно-наслідкові зв'язки, що "визначають логіку їхнього розвитку. Відношення власності не є тут винятком. Перебуваючи в постійній динаміці, вони зазнають на собі впливу не якогось окремого чинника, а широкого спектру соціально-економічних, політичних, внутрішніх та зовнішніх чинників, а також культурно-національних умов і традицій того чи іншого суспільства. Шс, у кінцевому підсумку, визначає не лише структурну множинність, |а й можливу альтернативність процесу формоутворення.
Більше того, як свідчить практика, форми власності реалізують |ссбе не у чистому вигляді.
Кожна форма власності за своїм змістом багатоструктурна. ІВона неодмінно містить різноманітні структури - нові й старі, ті, що відживають І щойно народжуються, стимулюють і водночас стри¬мують процеси економічного розвитку.
Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише тоді, коли визначені її економічні межі. Виник¬нувши завдяки дії певних об'єктивно детермінованих чинників і пе¬редусім під впливом структурної специфіки суспільної продуктив¬ної сили праці, в умовах, коли дія цих чинників припиняється, вона може і має бути заміненою іншою, більш прогресивною формою. Будь-яка консервація розвитку функціональних форм власності не¬одмінно призводить до застійних процесів, стримує розвиток про¬дуктивних сил, гальмує суспільний прогрес.Саме так відбувався процес становлення приватно-капіталістич¬ної форми власності, її елементарні структури з'явилися вже в XIV ст. у вигляді простого мануфактурного виробництва у північних містах Італії та Нідерландах. Пізніше, починаючи з XVI і до XVII ст., відбу¬вався процес первинного нагромадження капіталу, знову-таки пов'я¬заний з утвердженням приватно-капіталістичного підприємництва. Однак і в цей досить тривалий відрізок часу технологічна структура, заснована на ручній праці та примітивних знаряддях виробництва, не давала змоги капіталу повністю подолати системні зв'язки фео¬дальних відносин. Йдеться про відчуження людини від землі як ос¬новного засобу виробництва і перетворення її робочої сили на вільний об'єкт купівлі-продажу.
І лише у першій третині XIX ст., діставши внаслідок завершення промислової революції адекватну собі за ступенем зрілості, заснова¬ну на механізації виробничих процесів матеріально-технічну базу, приватно-капіталістична власність утвердилась як панівна структу¬ра економічного базису суспільства.
Інакше розвивались економічні процеси у країнах, що стали на шлях державного соціалізму, де утворилася авторитарно-бюрокра¬тична система. У структурі їхніх господарств суспільна власність була встановлена силовим методом без відповідного зв'язку з прогресом продуктивних сил, на основі й у процесі якого тільки й можуть бути створені передумови для більш високого ступеня суспільно-історич¬ного процесу. Це, у кінцевому підсумку, і визначило загальну неста¬більність економічної системи суспільства, її саморозпад. «Капіта¬лістична власність, - писав з приводу цього на початку 30-х років XX ст. вчений і політичний діяч Німеччини К. Каутський, - неодмін¬но буде відроджуватися у тих випадках, коли ще не створено об'єк¬тивних умов для господарської організації, більш прогресивних, ніж капіталізм, якщо навіть тимчасово і вдалося розгромити капіталістич-ІІу власність насильницьким шляхом» (Каутський К. Материалистическое понимание истории. - М., 1931. - Т. 2. - С. 434). Підтвердив-це положення, події, що розгорнулися у колишньому СРСР та Іших східноєвропейських країнах, піднесли досить переконливий зк того, наскільки небезпечно у політиці й суспільній практиці юрувати вимоги об'єктивних економічних законів.