Основні етапи розвитку економічної теорії як науки
В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова те¬чія - маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом роз¬витку політичної економії. Об'єктивна зумовленість її появи поля¬гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері спожи¬вання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних поло¬жень «класичної школи», формування нової парадигми для пояс¬нення процесів та явищ суспільно-економічної практики.
Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926) та Ейген Бем-Баверк (1851-1919).
Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео¬рія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.
3. Економічна теорія у ХХ ст.
Сучасні школи в економічній науці
Монополізація економіки, виникнення державно-монополістич¬ної форми власності, усесвітня економічна криза 20-30-х pp. поста¬вили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Вихідний принцип неокласиків - принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринковий спосіб розподілу доходів обумовлюють прийняття економічними суб'єктами оптимальних го¬сподарських рішень, що має своїм наслідком урівноважування по¬питу і пропозиції, був підірваний.
Остаточного удару основоположним принципам неокласицизму завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічно¬го розвитку. Після прийняття їхніх рекомендацій урядами багатьох країн вірогідність основних постулатів неокласичної теорії взагалі ставилась під сумнів.
Крім того, світова економічна думка тієї доби не могла не зважати на ще один напрямок - марксизм, який реалізовувався на практиці як соціалістичне, центрально-кероване господарство, спираючись, як і кейнсіанство, на ідеологію державного втручання в економіку.
Переглянути неокласичну теорію ринку намагалися і самі пред¬ставники неокласичної школи. Видатні теоретики-неокласики Л. Вальрас, А. Пігу, А. Хоутрі, К. Вікселл та інші також указували на обмежені регулюючі можливості ринкової конкуренції, особливо за нових умов, і вважали за необхідне доповнити її державним регу¬люванням.
Однак послаблення позицій неокласицизму як основи економіч¬ної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методоло¬гії аналізу економічних явищ.На той час неокласичний напрямок мав майже столітню практи¬ку економічних досліджень, зв'язаних із використанням найріз¬номанітніших методів і підходів, що, починаючи з теорій послі¬довників рікардіанської школи та концепції загальної і часткової рівноваги, уможливлювали всебічне висвітлення закономірностей суспільно-економічного розвитку.
Неокласична школа політичної економії справляла неабиякий вплив на інші напрями. Саме неокласичні теорії формували методо¬логічні засади досліджень економічних явищ усіма іншими течіями в політичній економії: в основу ідей кожної з них було покладено неокласичний аналіз взаємозв'язків та взаємовпливу елементів еко¬номічної системи. Адже економічні доктрини будь-якого спряму¬вання виходили з того, що втручання держави в економіку можливе лише у межах, окреслених приватною власністю на засоби вироб¬ництва, тому воно має базуватися на визначенні особливостей та за¬кономірностей функціонування ринкового організму, на розумінні того, що свідоме формування одного з елементів економічної сис¬теми спричинятиме відповідні зміни в усій системі.
У контексті грошово-кредитної доктрини саме неокласики фор¬мулюють монетарну теорію економічного циклу, вказуючи, що еко¬номічний цикл - суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов грошового кредиту¬вання. Вони першими звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики. Згодом цю тезу (хоч і по-різному) розвиватимуть монетаристи та кейнсіанці.