Основні етапи розвитку економічної теорії як науки
Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збага¬чення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині - основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єди¬ним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак¬тивного балансу.
Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркан¬тилізму передовсім в Англії - найбільш економічно розвинутій раїні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.
За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія потребувала обґрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того, буржуазія намагалася звільнитись від жорстокого урядового регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів було досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія.
Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХуП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.
К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван¬ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви¬робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.
Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто¬совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. К.Маркс писав: «...під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, почи¬наючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва».
Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить повер¬хового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ.
Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктив¬них економічних законів. А це змінило напрям досліджень від сис¬теми регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.
Класична школа, на відміну від меркантилістів - прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізме. Класики були про¬тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.
Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній ра¬дянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе.
Основні школи та напрямки в економічній теорії ХІХ ст.Англійська політична економія початку XIX ст. характеризува¬лась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних ме¬тодів досліджень. Однак саме тоді завершується промисловий пере¬ворот і ряд нових проблем, що стають його наслідком, потребують теоретичного пояснення.
Водночас полеміка з основних теоретичних питань політичної економії, що постійно велася між представниками класичної школи, мала своїм наслідком посилення уваги до економічних досліджень. Навколо Рікардо групувались найкваліфікованіші тогочасні еконо¬місти, що визнавали існування рікардіанської системи, але одні ко¬ментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положен¬ня, а інші піддавали критиці окремі її сторони.
З Рікардо полемізували видатні вчені, серед них - англійці То-мас Мальтус і Нассау Сеніор. Вони не намагались спростувати кла¬сичне вчення, а зробили спробу з інших вихідних позицій довести життєздатність та висвітлити механізми саморегулювання економі¬чної системи капіталізму.