Основні етапи розвитку економічної теорії як науки
Найортодоксальнішими послідовниками Рікардо були Джеймс Мілль та Джон Мак-Куллох, які не лише сприйняли його ідеї, а й застосовували їх для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.
Мало того, без Джеймса Мілля був би неможливим вихід у світ основної книжки Рікардо «Основи політичної економії». Джон С. Мілль писав згодом, що книжку Рікардо «ніколи б не було вида¬но або написано без прохань та міцної підтримки мого батька»'. Ви¬давцем та редактором збірки праць Рікардо (1852) був Мак-Куллох. Саме завдяки тому, що вони так успішно пропагували його систему, економічна думка ще довго не сприймала інших методів аналізу.
Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і причини багатства народів» та розви¬ток класичних економічних ідей у працях його послідовників спра¬вили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці XVIII ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед фран¬цузькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.
Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішу¬вала проблеми розвитку буржуазного суспільства.
Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіо¬кратію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму.
Американська економічна наука XIX ст. розвивалась під впли¬вом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США:
він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовлас¬ницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталіс¬тичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголо¬сити побудову капіталізму загальносуспільною метою.
Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Kepi (1793-1879), у працях якого капіталізм роз¬глянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними еконо¬мічними законами і не потребує втручання держави.
Оптимізм Кері, як і оптимізм Бастіа, базувався на визнанні вели¬ких класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогре¬сивності розвитку були особливості, притаманні його країні.
Основні праці Кері опубліковано протягом 1835-1859 pp., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була де¬шевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму.У 70-х роках XIX ст. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали: Г. Шмоллер (1838-1917), Л.Брентано (1844-1931) і К.Бюхер (1877-1930). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої, яку стали називати старою, поля¬гала в тім, що її лідери аналізували особливості соціально-економіч¬ного розвитку країни на новому етапі - етапі переходу до монопо¬лістичного капіталізму, посилення націоналістичних, мілітаристсь¬ких тенденцій у політиці об'єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві - і нама¬галися розробити конструктивні програми «класового миру» і соці¬ального партнерства. Саме її представники заклали основи буржуа¬зно-реформістських концепцій соціальної політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну та ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робітничому русі Німеччини.
Засновником нової історичної школи вважають професора Бер¬лінського університету Густава Шмоллера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір - «Основи загального вчення про народне господарство» - хоча багато в чому і базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера і Б. Гільдебранда, проте в методологічному плані був суттєво іншим.
Основними теоретичними засадами, що визначали світогляд нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстракт¬но-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історич¬них фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.