Вартість робочої сили: дискусійні аспекти
Ринкова ціна праці – це та ціна, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати за¬лежить від руху народонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочу силу відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Як¬що ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочої сили – заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з при¬родною.
Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвит¬ком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського госпо¬дарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зро¬стати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, за¬значає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропо¬зиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.
Представник класичної політичної економії Дж.Мілль по сутності заробітної плати дотримувався поглядів Рікардо, Мальтуса. Характеризуючи заробітну плату як плату за працю і вважаючи, що вона залежить від попиту та пропозиції на робочу силу, Мілль повторив висновок Рікордо і Мальтуса про невід’ємний мінімальний розмір заробітної плати працівників. Це стало основою його доктрини “робочого фонду”. У відповідності з доктриною ні масова боротьба, ні профсоюзи не можуть відвернути формування заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму. Але пізніше в одній із своїх статей Мілль офіційно відмовився від положень доктрини “робочого фонду” та визнав, що профсоюзи дійсно впливають на дії по обмеженню заробітної плати, які може здійснювати конкуренція на ринку праці. Крім того слід звернути увагу на те, що за Міллем, заробітна плата при інших рівних умовах більш низька, якщо праця привертає менше уваги. Мілль, як і Рікардо, не ототожнює поняття мінімуму заробітної плати з фізіологічним мінімумом, пояснюючи, що перший перевищує другий. При цьому джерелом для виплати заробітної плати називає деякий капітальний запас (раніше накопичений запас продуктів минулої праці).
К.Маркс трактує отримання найманим робітником заробітної плати як результат обміну з капіталістом за робочу силу, що продається, а не за саму працю, як вважали основоположники класичної політичної економії. Згідно з теорією Маркса, заробітна плата еквівалентна кількості товарів для підтримання життя робітника та його сім’ї. Рівень заробітної плати залежить від продуктивності праці, яка в свою чергу була обумовлена рівнем механізації та технічного оснащення виробництва, що в кінцевому рахунку стає перешкодою для росту заробітної плати, оскільки техніко-економічний прогрес породжує постійний надлишок робочої сили.
Таким чином, за Марксом, оскільки працівником продається робоча сила, а не праця, то без сумніву, “неоплачена праця” (яку можна виявити та виміряти) не має ніякого відношення до заробітної плати, а “неоплачена робоча сила” не може бути зафіксована, так як акт виконується в обмін на цінність цілісної робочої сили працівника.За Марксом, реальна заробітна плата ніколи не зростає пропорційно збільшенню продуктивності праці, і навіть профсоюзи в умовах економіки вільної конкуренції не можуть істотно змінити таку ситуацію. Крім того, зниження цінності товарів та послуг в грошовому вираженні завдяки росту продуктивності праці буде викликати зниження цін на товари, що купує робітник, і внаслідок цього заробітна плата істотна не зміниться.
На думку Дж.Кларка, за однакової величини капіталу (засобів виробництва) збільшення кількості працівників супроводжується їх нижчою продуктивністю, а з часом настає момент, коли праця останнього додаткового працівника не приносить капіталістам ні прибутків, ні збитків (закон спадної продуктивності). Величина заробітної плати встановлюється відповідно до продуктивності праці робітника, зайнятого в найгірших умовах, а оплата його праці нібито є повною.
Хибність цієї теорії полягає в обстоюванні концепцій оплати праці та факторів виробництва, запереченні експлуатації. Деякі західні економісти, хоч і визнають теорію факторів виробництва, але розуміють під цим поняттям не фізичну продуктивність засобів праці, землі, а працю людей.
Соціальна теорія заробітної плати, яку відстоювали Т.Веблен, Й.Шумпетер, М.Туган-Барановський та ін., розглядає її як результат співвідношення соціальних сил суспільства, насамперед робітничого класу і буржуазії. Цей фактор, хоча й впливає на величину заробітної плати, проте не є визначельним. У методологічному аспекті соціальна теорія заперечує заробітну плату як категорію виробництва і розглядає її лише як категорію розподілу, тобто ігнорує відтворювальну функцію заробітної плати.Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється співвідношенням між попитом і пропозицією. Із зниженням попиту або збільшенням пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься, і навпаки.