Суть та види відтворення

У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, орга¬нізаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо}, як мінімум, і з приростом, як максимум.

Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова части¬на вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивіду¬ального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини при¬бутку. Рух усіх виробничих фондів (основних — засобів праці та оборотних — предметів її) супроводжується їхнім зношенням, ви¬користанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водно¬час оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки по¬вернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.Особливості відтворення в аграрній сфері економіки

У сільськогосподарському виробництві економічний процес від¬творення незалежно від його суспільного характеру завжди пере¬плітається з природним. Тому раціональне управління в цій галузі вимагає знань і вмілого використання не лише економічних зако¬нів, а й законів природи. Тісний взаємозв’язок економічних про¬цесів з природними зумовлює значний вплив останніх на результа¬ти господарської діяльності, що впливає на темпи відтворення.

Звідси можливість різкіших коливань темпів нагромадження порівняно з іншими галузями. Якщо в промисловості людина пов¬ністю може впливати на процеси виробництва, то в сільському гос¬подарстві така можливість обмежена, адже тут об’єктом діяльності людини є живі організми: рослини і тварини; біологічні процеси їх протікають за певними законами природи і об’єктивно вимагають пристосування всього ритму виробництва до ритму природи: до природного проходження виробничого процесу. У сільському гос¬подарстві неможливо прискорити виробничий процес, як у про¬мисловості. Це пояснюється тим, що предмети праці знаходяться під впливом природних процесів, протікання яких вимагає певного часу. При цьому процес праці переривається на час, необхідний для протікання біологічних процесів в предметах праці. Наприклад, час виробництва озимої пшениці становить 10 міс., а робочий пе¬ріод місяць. Процес праці переривається в проміжках між сівбою, внесенням добрив, весняним боронуванням і збором урожаю. Звідси повільний оборот капіталу, зумовлений великою різницею між ча¬сом виробництва і робочим періодом.

Велика різниця між часом виробництва і робочим періодом зумовлює таку особливість, як сезонність виробництва і використання трудових ресурсів і техніки. У певних межах її можна зглад¬жувати виготовленням інших продуктів, які мають неоднаковий час виробництва і робочий період. Йдеться про таке відтворення та організацію виробництва, що поєднує основні й допоміжні галузі, промислові підприємства і промисли залежно від економічних і природних умов.

На відтворення в аграрному секторі економіки суттєво впливає родючість землі. В сільському господарстві земля є головним засобом виробництва, при правильному використанні вона постійно відновлює свою родючість, більше того, якісно поліпшується. В результаті різниці в природних умовах, насамперед різної родючості землі, на відміну від інших галузей праця однакової кваліфікації та фондоозброєності дає різні результати, тобто продуктивність праці визначається тут передусім продуктивністю природних факторів.

Отже, за інших рівних умов темпи відтворення залежать від при¬роди і родючості землі. Вплив природних факторів на результати виробництва можна обмежити розвитком продуктивних сил. Йдеться про економічну родючість, підвищення якої досягається через раціо¬нальне використання землі, систематичне впровадження нових тех¬нологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землероб¬ства тощо. Маючи таку властивість, як родючість, земля безпосерєдньо впливає на результативність виробництва, а та обставина, що вона підвищується, передбачає підвищення темпів відтворення. Родючість грунтів, природні та біологічні процеси справляють значний вплив на спеціалізацію виробництва, на поєднання окре¬мих галузей сільського господарства. Оптимальне поєднання їх характеризується відповідною технологією виробництва і, як наслі¬док, визначеним набором засобів і предметів праці. У зв’язку з цим напрям капітальних і виробничих витрат в господарствах різної спеціалізації неоднаковий. Через це однією з найважливіших особливостей відтворення в аграрному секторі економіки є те, що фор¬мування виробничого потенціалу цієї галузі здійснюється відповід¬но до природних і економічних умов, неоднорідність яких, напри¬клад, в Україні характерна не лише для грунтово-кліматичних зон Полісся, Лісостепу, Степу, а й для окремих областей і районів. Для кожного господарства відповідно до спеціалізації важливо встановити таку структуру засобів виробництва, яка б забезпечувала найбільший вихід валової та товарної продукції при низькій собі¬вартості.Визначення оптимального поєднання основних і допоміжних галузей, промислових підприємств і промислів вимагає формуван¬ня відповідного виробничого потенціалу на основі досягнень на¬уково-технічного прогресу з метою підвищення ефективності його функціонування, використовуючи ринкові механізми, що передба¬чає в сільському господарстві не просто використання техніки, а й створення системи машин. Остання повинна враховувати можли¬вості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєд¬нанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів транспортних засобів. Дуже важливо також за¬безпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки з тим, щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок, наприклад, несвоє¬часної оранки, боронування або затримки під час посіву чи зби¬рання врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більш висока насиченість його засобами виробництва, більш висока фондо- і енергоозброєність праці.