Суть та види відтворення

Хоча спроба Кене проаналізувати відтворення всього суспільного капіталу розцінюється тепер як геніальна, сучасниками вона не була правильно оцінена й тому довгий час не отримувала подальшого розвитку. Лише через сто років К. Маркс, взявши економічну таблицю Кене як відправну модель, побудував свої схеми суспільного відтворення. Використовуючи закладені в Марксових схемах принципи пропорційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження, лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв та економіст із колишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін.

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у пев¬них суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробницт¬ва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов’язко¬вою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як фор¬ма існування продуктивних сил.За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціаль¬но-економічні відносини виробництва, що відповідають цій еконо¬мічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової еконо¬міки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою родину, знову мусить найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціальне орієнтованого ринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробни¬цтва та його результатів — виготовлених товарів і послуг. Поступо¬во зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціону¬ють відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.

Вихідний пункт руху суспільного продукту — виробництво, кін¬цевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва.

Розподіл та обмін опосередковують зв’язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробницт¬ва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, при якому визначаються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому про¬дукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. В свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялів¬ки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.

Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов’язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємодоповнюючими зусиллями менедже¬рів, механіків, програмістів та ін., між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здій¬снюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробни¬цтву або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживан¬ня, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання: виробниче і особисте.

Виробниче споживання характеризується викорис¬танням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення про¬дукту: машин, будівель, хліба, м’яса, молока тощо.

Особисте споживання — це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурному та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Осо¬бисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов’язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесу від¬творення.

Види відтворення