“Гроші і їх функції”
3.Соціальний захист населення та регулювання зайнятості. В умовах переходу до соціальне орієнтованої ринкової еко¬номіки значно зростатиме армія безробітних, втрачатиметься впев¬неність у завтрашньому дні тощо. Це вимагає проведення актив¬ної соціальної політики на рівні держави, підприємства.
Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямо¬ваних на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення тру¬дових заощаджень та ін.
Головними напрямами проведення соціальної політики та захисту населення є:
захист рівня життя за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги най-біднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття' здійснен¬ня політики соціального страхування, встановлення мінімаль¬ної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок дер¬жави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяль¬ності відповідно до чинного законодавства (дотримання трива¬лості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.
Головними принципами соціальної політики є: оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності; врахуван¬ня життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.) Згідно з Конституцією України при формуванні бюджетів різних рівнів необхідне чітке розмежування відповідаль¬ності за їх реалізацію між різними гілками влади та ін.Проблема соціального захисту населення по-різному роз¬в'язується в межах соціально-економічної формації, конкрет¬ної країни. У перехідний період в Україні основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який врахо¬вує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуван¬ням, необхідних для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї, і право на соціальне забезпечення у разі без¬робіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи інших ви¬падків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.
Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.
Соціальний захист населення забезпечують також підприєм¬ства (або підприємці) та самі наймані працівники — їх профспіл¬кові організації.
Головними засобами стирання нерівності у розподілі дохо¬дів і майна є прогресивний подохідиий податок і соціальні вит¬рати держави, про які вже йшлося у попередніх темах. Так, у Швеції завдяки цим засобам стократна різниця між сукупним доходом домашнього господарства першої багатої 10-відсоткової групи населення і десятої бідної групи зменшується в 25 разів і становить 4:1. На досягнення таких цілей (перерозподіл дохо¬дів і майна) у розвинутих країнах світу офіційно спрямована політика доходів.
У західній економічній літературі для вимірювання диферен¬ціації в доходах найчастіше використовують криву Лоренца (від імені американського економіста М.Лоренца). Ступінь нерівнос¬ті в доходах вимірюється за допомогою коефіцієнта Джіні (від імені італійського економіста К.Джіні). При цьому використову¬ють різні принципи аналізу проблеми справедливості. Заслуго¬вує на увагу роулсіанський принцип (від імені американського філософа Д.Роулса), згідно з яким справедливою є така дифе¬ренціація в доходах, за якої відносна економічна нерівність до¬пускається за умови, що вона сприяє досягненню вищого рівня життя найбідніших верств населення.
У системі соціального захисту населення найважливішим еле¬ментом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне і медичне страхування забезпечуються відрахуваннями від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США, наприклад, на такі цілі із заробітної плати найманих працівників вилучають 7,5%; у Швеції соціальні фонди формуються цілком за рахунок держави;
в Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% серед¬ньої зарплати робітника. Коштами цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники працівників і підприємців.