“Політична економія”
План
1. Поняття земельної ренти. Оренда
2. Види земельної ренти
3. Ціна землі
1. Поняття земельної ренти. Оренда
Рентні відносини – відносини між економічними суб’єктами стосовно застосування у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі ренти.
Економічну природу рентних відносин намагались з’ясувати кілька поколінь вчених-теоретиків. Найбільш відомі теорії земельної ренти і рен¬тних відносин розроблені у рамках класичної, марксистської і неокласич¬ної концепцій.
У представників класичної політичної економії не існувало єдиної думки стосовно природи рентних відносин і земельної ренти. Зокрема, А. Сміт розглядав ренту надлишком вартості над заробітною платою робі¬тника і середнім прибутком фермера-орендаря. Цей надлишок виплачувався землевласникові. Водночас Сміт, услід за французькими фізіокра¬тами , трактував ренту продуктом природи, який залишається після відра¬хувань і заміщення всього того, що створено людиною.
Д. Рікардо, один із послідовників Сміта, розглядав ренту частиною продукту землі, яка виплачується землевласнику як компенсація за вико¬ристання його землі як сили природи. Водночас він будував свою теорію ренти на засадах теорії трудової вартості. Джерелом ренти, наголошував він, е не сама природа, а праця, якій сили природи на кращих і середніх (за урожайністю і місцезнаходженням) ділянках сприяють підвищенню продуктивності. Саме внаслідок цього виникає надлишок над середнім прибутком, оскільки вартість продукту сільськогосподарського виробницт¬ва визначається затратами праці на гірших ділянках. Рікардо вважав, що причиною зростання ренти є необхідність залучати до господарського обороту усе гірші і гірші землі.
Рікардо, як і за півстоліття до нього Сміт, вважав, що носіями рент¬них відносин виступають три групи економічних суб'єктів - землевласники, підприємці-орендарі і наймані робітники. З рікардіанської теорії ренти мо¬жна зрозуміти, що рентні відносини - це відносини експлуатації найманої праці.
Сучасник Рікардо, інший послідовник економічного вчення Сміта, французький дослідник Ж.Б.Сей у своїй теорії «трьох факторів», про яку уже йшлося, розглядав ренту доходом від землі, так само, як прибуток і процент - доходом від капіталу, заробітну плату - доходом від праці. Три фактора виробництва створюють свої доходи, тому відносини експлуата¬ції не виникають.
Згідно положень марксистської теорії рентні відносини виникли водночас із появою і розвитком приватної власності на землю, а рента стала економічною формою реалізації приватної власності на землю. Во¬на існувала ще за умов рабовласництва і феодалізму. При феодалізмі земельна рента відображала відносини між землевласниками і кріпосни¬ми селянами і виступала формою додаткового продукту, який привла¬снювався феодалом. Рента сплачувалась селянами у різноманітних фор¬мах, існували відробіткова, продуктова і грошова рента. Капіталістична земельна рента відбивала відносини уже між трьома класами суспільства — земельними власниками, орендарями і найманими робітниками. У цьо¬му випадку вона сплачується орендарями землевласникам у вигляді гро¬шової орендної плати за тимчасове користування земельною ділянкою.
К.Маркс виділяв матеріальні умови, що породжують земельну ренту. Вони виникають із особливих якостей землі як головного засобу виробни¬цтва у сільському господарстві. Однакові за кількістю і якістю затрати живої праці і капіталу на одиницю земельної площі приносять різний резуль¬тат на різних за якістю землях, формуючи неоднакову вартість одиниці продукту. Водночас потрібно відзначити специфіку ціноутворення на сіль¬ськогосподарські товари. Обмеженість продуктивних земель кращої і се¬редньої якості змушує використовувати і гірші землі, продукція з яких е відносно дорожчою. На відміну від інших сфер господарської діяльності, ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію складаються на ґрунті найгірших умов виробництва. У зв'язку із цим, виробництво сільськогоспо¬дарської продукції на кращих і середніх землях дає змогу одержати додатковий (надлишковий) прибуток, який і привласнюється власником землі у вигляді земельної ренти. Рента, за марксистськими уявленнями, виступає однією із форм (поряд з прибутком і процентом) додаткової" вартості, створеної додатковою працею найманих робітників і привлас¬неної земельним власником. Останні, таким чином, є експлуататорами найманої праці у сільському господарстві разом із орендарями, котрі при¬власнюють іншу форму додаткової вартості - прибуток.