Походження грошей. Роль держави у створення грошей

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Існує 2 форми позиченої вартості, яка рухається між кредитором та позичальником: товарна (від продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, прокат тощо) та грошова (банки, міжнар. фін-кредитні установи, уряд, населення при заощадженні тощо). Вони пов’язані між собою та доповнюють одна іншу: позички, надані в товарн. формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Види: I) залежно від суб’єктів К. відносин: 1) банківський – основний, кредитор – банк; 2) державний – кредитор держава, виступає як позичальник (як облігаційний К.) 3) міжгосподарський (комерційний) – суб’єкти госп. орг-ції (ф-ми) Наприклад, при відгрузкі в кредит по векселю.4) міжнародний – резиденти різних країн; 5) особистий ( приватний) – фіз. особа. II) від сфери економіки: 1) виробничий – формування основного та оборотного капіталу на виробничі цілі; 2) споживчий – задоволення особистих потреб людини, сфера особистого споживання. III) за терміном: 1) короткострокові – до 1 року, 2) середньострокові – до 5, 3) довгострокові – понад 5. Основа поділу - тривалість обороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена варт. IV) За галузевою спрямованістю – К. в промисловість, в с\госп, в торгівлю, в буд-во (в житлове буд-во), інші галузі. V) від цільового призначення: 1) К. на формування виробничих запасів (сировина), 2) у витрати вир-ва (сезонні витрати в с\госп.) 3) на створення запасів готової продукції (залишки на складах), 4) у тимчасових розривах в платежах (з\пл, розрах з постачальником) VI) за організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок: забезпечений та незабезпечений К.; прямий та опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.

37. Процент за кредит, суть, фактори, зміни, роль.

Позичковий процент – плата за користування позичковим капіталом, його ціною. Це ек. категорія і розглядається, як складова частина К, виграє важливу стимулюючу роль, основний двигун кред. відносин. Величина доходу, який отримують від надання гр. в борг наз. процентними грошима, або процентами. Джерело сплати % - додаткова вартість в процесі вир-ва, а його кількісне визначення – його ставка або норма. Норма позичкового % - відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал,К. Але в Україні таких рах. не відкривають. 4) овердрафт – відкривають позичковий рах. з лімітом, з якого оплачуються розрах. документи. За формою залучення кредиторів – 1) двосторонній – між банком і позичальником, 2) консорціумний (синдикатний) – створення банк. консорціуму для зменшення ризику К. Банк як банк-менеджер. 3) паралельний (багатосторонній) – участь деяких банків. За забезпеченістю повернення – 1) забезпечені – нерухому, рухоме майно, ЦП, гарантії тощо. 2) незабезпечені – рідко, тільки надійним постійним клієнтам. За ступенем ризику – 1) стандартні – фін. стійким позичальникам, які повертають К. в строк, 2) з підвищеним ризиком – нестійким. За строками повернення – 1) строкові – строк погашення ще не настав, 2) до запитання – видаються банком на невизнаний термін, погашення за можливістю клієнта 3) відстрочені (пролонговані) – банк переніс терміни за проханням клієнта 4) прострочені – не погашені в строк. Загальні принципи банк. К: цільовий хар-р, забезпечення повернення; строки повернення; платність. Державний К. – К. , де один із учасників (позичальник чи кредитор) є держава. Призначення - вирішення держ. проблем: дефіцит держ. бюджету, К. окремим суб’єктам господарювання, населенню тощо. Споживчий К. – надається на споживчі цілі юр. чи фіз. особам. Надається банками, кред. установами (ломбард , під-ва зв’язку (телеф. розмови в кредит), орг-ції – продаж товарів в розстрочку тощо), спец. Фонди на під-вах. Роль: забезпечення соц. потреб населення; формування платоспроможного попиту населення  розвиток економіки, процесу реалізації, ріст прибутку і доходів держ бюджету, регулювання гр. обігу в країні.

40. Розвиток кредитних відносин в перехідній економіці Україні.

З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні та колективні під-ва, держ. власність, приватні під-ці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і повернення К., на покриття дефіциту оборотного капіталу під-в. У 1991 р. Законами України було легалізовано ком. кредит, вексельний обіг, якій здійснювався зг до Женевської вексельної конвенції. У 1993 р. затвердили Порядок проведення банками операцій з векселями, де визначалось, що ком. кредит може надаватися і з оформленням векселів. 1994 – процес монополізації К., зосередження його в руках великих укр. банків. Це привело до використання К. в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кред. ресурсів банки надавали короткострокові К переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої держ. позики обсягу набув держ. кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рах. резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов

гр. оборот через зміну пропозиції гр. (формування готівки та депозиту - додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. Резерви ЦБ поділяються на 1) нагромаджувальні (обов’язкові) 2) вільні (надлишкові), встановлює норму обов’язкового резерву для комбанків. ЦБ поєднують риси банк. установи і держ. органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління гр. ринком, керуючись держ. інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ – самостійно юр. особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник. Організаційний статус ЦБ – визначення завдань та функцій, формування статутного капіталу, взаємовідносини банку з держ. органами (з фіскальною, ціновою, інвестиційною політикою), визначення керівництва. ЦБ взаємодіє з урядом через фінансування дефіциту держ. бюджету. ЦБ виникли на прикінці 18 ст. на базі емісійних банків. Це була епоха промислової революції, зріст машинної індустрії, поява нових галузей, активізація дія-ті банків  поширення гр. маси і підвищення значення банкнотного обігу, потреба в надійному платіжному засобі. Держава повинна була регулювати гр. обіг через централізацію і концентрацію емісії банкнот. Право емітування закріпила з одним емісійним банком і мала змогу впливати на пропозицію гр., фінансувати держ. витрати. Тобто потреба в централізації банк. емісії спричинила виникнення емісійних банків. Основні засади дія-ті ЦБ: 1) це емісіонні центри готівково-гр. обігу. Монопольне право емісії гр. коштів. 2) це банки банків; касове, кредитне та розрахункове обслуговування комбанків 3)це банки регулювання та догляду, встановлюють право поведінки, ек. нормативи, резерви. 4) банкір уряду та їх фін. агент 5) провідник гр-кредитн. (монетарної) політики. 6) отримання прибутку не є метою дія-ті ЦБ. Основне – регулятивний початок. НБУ створен в 1991. 1999 – з-н про Нацбанк, регламентується конституцією. НБУ підпорядковується Верховній Раді та Президенту. Органи управління: Рада НБ –15 чол, 7 з казначеїв Верх. Ради, 7 від Президента, Голова. 2-й орган – Правління НБ. Голова - ВР