ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
Крайньою формою фіксованих ва¬лютних курсів є режим валютного бю¬ро (currency-board), який не дає змоги задіяти механізми рефінансування цен¬трального банку для підтримки ліквід¬ності банківської системи, оскільки пропозиція національних грошей безпо¬середньо залежить вад накопичення ва¬лютних резервів. Це призводить до не-гнучкості національної кредитної по¬літики, зокрема, інвестиційний процес ставиться у жорстку залежність від ста¬ну платіжного балансу, особливо екс¬порту. Фактично іноземна валюта опосередковано стає національною валю¬тою. Отож при домінуванні в країні банківського механізму інвестування та браку зовнішніх інвестицій зміни в структурі економіки за такої моделі курсоутворення цілковито залежатимуть від поточної кон'юнктури міжнародних ринків товарів, що ускладнить ре¬алізацію національної стратегії струк¬турної перебудови. Такий валютний ре¬жим запроваджено, зокрема, в Арген¬тині, Болгарії, Гонконгу та Естонії. У разі скасування заборони на викори¬стання в країні іноземної валюти як за¬собу платежу вона стає власне націо-нальною валютою, що вже маємо у ла¬тиноамериканських країнах — Сальва¬дорі та Панамі (долар США), а також у Косові (німецька марка).
МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ
Сьогодні Україні властива традиційна торговельна модель зовнішньоекономічних відносин, тоді як усі види ресурсів оптимально використовуються за участі в сучасних інвестиційно-виробничих системах (транснаціональних корпораціях). Платіжна криза, зокре¬ма у міждержавних розрахунках, теж негативно впливає на процес інвесту¬вання, робить проблематичним не ли¬ше розширене, а й просте відтворення виробництва.Із часу розпаду СРСР та розбудови країнами СНД власних платіжних сис¬тем їм так і не вдалося подолати дисба¬ланс у зовнішній торгівлі, зумовлений високим рівнем кооперації між економіками республік. Практично всі країни СНД, за винятком Росії і Тур¬кменистану, мають від'ємне сальдо тор¬говельного балансу.
Дефіцит вільно конвертованої валю¬ти у зовнішній торгівлі країн СНД пев¬ною мірою вдалося компенсувати за ра¬хунок використання національних ва¬лют і бартеру.
Ще 1993 року країни СНД для роз¬в'язання платіжної кризи, що виник¬ла після розпаду СРСР, уклали Угоду про заснування Міждержавного бан¬ку (МБ), за допомогою якого плану¬вали проводити багатосторонній клі¬ринг платежів через рахунки центральних банків. Однак МБ так і не розпочав діяльності згідно з статутними функціями, оскільки не було ви¬значено резервну валюту та джерело створення резервних фондів для вре¬гулювання сальдо за кліринговими розрахунками.
Упродовж 1995—1996 рр. робилися спроби розробити новий Статут МБ, зокрема визначити роль банку як інве¬стиційного інституту. Однак за браком коштів реалізувати цю ідею не вдалося. Нині Міждержавний банк практично перетворився на звичайний комер¬ційний банк зі специфічними повноваженнями міжнародної організації. Відтак Україна у 1997 році заявила про свій вихід із МБ.
Нині засновники МБ розглядають можливість його функціонування як інвестиційного банку для вирішенні про¬блеми врегулювання міждержавної за-боргованості, зокрема в майновій формі, шляхом конверсії боргів у інве¬стиції.
Поки що не вельми продуктивним було для України також членство у Чор-номорському банку торгівлі та розвит¬ку (ЧБТР), заснованому з метою фінан¬сування проектів, які становлять спільний інтерес для країн регіону.
Національний механізм регулюван¬ня зарубіжних інвестицій в Україні вже пройшов необхідну початкову стадію формування, але ще потребує струк¬турної адаптації до глобального інве¬стиційного процесу. Зважаючи, що міжнародні організації перейшли від розробки принципів у сфері руху капіталів до запровадження обов'яз¬кових загальних норм через процедуру ратифікації міжнародних договорів, Україна має кілька шляхів такої адап¬тації. Один із них — вносити відповідні зміни у національне законодавство та брати на себе певні зобов'язання беа вступу в міжнародні організації — такі, як, скажімо, ГАТТ/СОТ, структури ЄС, що, власне, і практикується в Україні. Другим варіантом передбачається вне¬сення змін у національне законодавст¬во зі вступом у міжнародну організацію або приєднання до відповідних статей міжнародних угод (наприклад. Стату¬ту МВФ). Зрозуміло, що для отриман¬ня переваг від адаптації національного законодавства до міжнародних норм необхідно прискорити економічну трансформацію країни в цілому. Зволікання щодо цього позбавляє Ук¬раїну необхідних зовнішніх ресурсів та стимулів підвищення національного виробниитва.
Нсзважаючи на те, що жоден регіон світу не лібералізував законодавство у сфері іноземних інвестицій так якісно й послідовно, як східноєвропейські країни, обсяги іноземних інвестицій тут значно нижчі, ніж питома вага цих країн у свгговій торгівлі. Лише декілька з них, зокрема Чехія та Угорщина, наблизили інвестиційний клімат до потреб глобального інвестиційного процесу. Отож лібералізація законодавства у сфері іно¬земних інвестицій не є достатньою умо¬вою для отримання іноземних інве¬стицій.