Екологія

Особливий об`єкт соціологічного інтересу - спільність етнічної меншості, традиційний уклад життя котрих був органічно вмурован в їх середовище мешкання. Ці колективні суб`єкти, наштовхуючись на опір держави, ринкових та інших структур, створюють соціальні рухи - житловий, самоврядування, альтернативних комун, котри шляхом акцій протесту та інших форм колективного діяння добиваються розширення прав і гарантій на здорове та безпечне середовище мешкання.

В індустріально розвинених країнах, а сьогодні частково вже й на Україні, ці вимоги і права поступово інституціоналізуються у вигляді неурядових організацій і державних служб соціального та екологічного захисту.

Тема закінчується аналізом прикладів діяльності служби захисту прав споживачів, котра виникла в останні роки на Україні.

Тема 15. Доктрини екологічної культури

Зрештою, корені екологічної кризи позакладані у антропоцентристський культурі, іудо-християнський традиції (Л. Уайт), а пізніше - у раціоналізмі та утилітаризмі європоцентристської ідеології, трактуючей європейську цивілізацію як зразок, до якого повинні прагнути інши країни та народи. Відповідно, розв`язання кризи лежить на шляхах перетворення особливих, екологічних цінностей та норм, у загальні норми і цінності культури. Або, інакше, у поступовому переході від старої, антропоцентричної до нової еколгічної парадігми.

Розглядаються чотири форми екологічної культури: консерваціонізм, екологізм, утилітаризм та "глибока екологія". Консерваціонізм акцентує увагу на культурних, етичних та естетичних аспектах охорони природи. На росісьйких консерваціоністів (І. Бородін) найбільший вплив виявили німецькі та швейцарські теоретики (Г.Конвентц, П. Саразін). Консерваціонізм як рух був елітарним діянням, спрямованим на створення національних парків. Екологізм (біосцієнтизм), котрий виникнув під впливом нової науки про рослинні угруповання, прагнув поєднати охорону природи з цілями ефективного хазяйнування. Була висунута ідея заповідників як еталонів неторканої природи, необхідних для наукового розвитку сільскогосподарського виробництва (М. Кузнецов, В. Докучаєв, Г. Кожевніков). Утилітаристи висунули гасло «Природу - на служіння людині!» Згідно цієї доктрини, заповідники не потрібні і повинні бути перетворені у зразкови сільскогосподарчі підприємства.Утилітаризм панує і понині, не тільки на Україні, а і в Росії і іншому світі. Альтернативою утилітарізму з`являється «глибока екологія» (А. Наєс). Її головні принципи: людина - частина природи, і вони мають однакові права; потрібен захист різноманітности та симбіозів у природі і суспільстві; необхідно опонирування будь-яким забруднювачам та розкрадачам ресурсів; потрібне урахування складності живих систем; потрібні децентралізація і місцева автономія.

Ці архетипи екологічної культури багаторазово опосередувані - міською та сільською культурою, політичним режимом, місцевими звичаями та умовами. Істотно, що названі типи культур не тільки беруться на озброєння різними соціальними силами, але й виступають як орієнтири екологічної політики. Водночас ці типи служать ідеологічною основою і моральним виправданням дій зелених партій та рухів.

Тема завершується характеристикою стану екологічної культури в сучасній Україні.

Тема 16. Соціальні основи екологічної політики

Отакими з`являються сформовані стереотипи індивідуальної та групової взаємодії із середовищем мешкання, тобто норми «природного права», які значно відрізняються від юридичних норм: громадянські права населення (наприклад, «право знати», бути інформованим про стан навколишнього людину середовища); дослідження, що безпосередньо обслуговують законотворчий процес (виявлення сфер соціальної практики, що потребують правового регулювання соціальних наслідків функціонування природоохоронного законодавства) і, нарешті, соціологічний аналіз власне екополітичних процесів (розміщення соціальних сил, конфліктів, форм суспільної участі, каналів інституціоналізації екологічних вимагань неселення).

З методологічної точки зору, екополітика спрямована на економічні, соціальні і культурні змінення, необхідні для виживання людства та збереження природи. Фундаментальним орієнтром екополітики виявляється НЕП, а основоположною концепцієй - концєпція суспільства риску. Далі розглядаються принципи, інститути та форми соціальної дії, котри забезпечують реалізацію правових норм на різних етапах розвитку українського суспільства та держави, включаючи сучасний період.

Дається методологічна характеристика екополітичних стратегій: технократичної (вирішення екологічних проблем на основі розвітку науки і технологій), утилітаристської (принцип «ліквідації наслідків»), ліберальної (ринкові відношення але «природний» регулятор взаімодії суспільства і природи), планово-централізованої та інших.