Екологія

Вступ

Метою курса являється забезпечення студентів-екологів відносно всебічними уявленням про еволюцію, проблематику та різні підходи щодо вивчаємих явищ екологічної діяльності.

Курс методології включає до себе формулювання різних екологічних проблем, визначення їх цілей і задач, об`єкта та предмета досліду екологічної діяльності, інтерпретацію основних понятть, системний аналіз об`єкта екологічної діяльності, висування і розгляд загальних та приватних методологічних теорій, наукових концепцій і таке інше.

Екологія в її теперішньому значенні виникла відносно пізно, тільки у другий половині XIX сторіччя, а її швидкий розвиток починається з 50-х років XX століття, коли люди укріпились у свідомості того, що не можуть активно освоювати природу, не ураховуючи її закономірностей.

Екологічне питання виникло тоді, коли порушення екологічної рівноваги стало зачіпати усі суспільні верстви, коли середовище мешкання та умови життя погіршались через індустріалізацію. Історично екологічна діяльність виникла не стільки тому, що її пророки лякають людей жахом екологічної катастрофи, це відомо давно, скільки тому, що її цілі мають глобальний характер.

Ключовий принцип екології - непереборна і зростаюча залежність людини та суспільства від біосфери, від біофізичних умов її існування. Фундаментальним її предметом являється взаємовплив соціальних та біофізичних систем від локальних до глобальних. У такий якості вона виступає вже не як «альтернативна екологічна діяльність», що пропонує будувати загальну та приватну методологічні теорії, так само, як і дослідницьки методики з урахуванням «середовищного імперативу».

Курс має чотирьохчасткову структуру: історія формування і теоретичні основи екології; агенти, структури та процеси про- і контрекологічних змінень; основні проблемні галузі екологічної діяльності і основні концепції екологічної політики.

Даючи стислий, проте систематичний виклад історії і теорії кожного питання, автори мають намір сконцентрувати увагу студентів на проблемах, концепціях та ситуаціях, пов`язаних з «перехідним періодом» українського суспільства і його положенням в глобальних екологічних структурах та процесах.

Тема 1. Предмет екологічної діяльності

У самому загальному виді її предмет - структури і процеси, стратегії виживання, властивості і сторони, включаючи соціальні змінення та конфлікти, котрі виникають у ході усе більш масштабної і глибокої «соціалізації природи». Проте головним об`єктом уваги екологічної діяльності стає структура і динаміка мікро-, макро- і мегасистем, тобто соціобіотехнічних систем, оскільки сьогодні вже не має природи поза суспільства, а є соціалізована діяльністю людей природа і деформовані середовищним впливом соціотехнічні системи та процеси.

Екологічній діяльності властиві процеси диференціації та інтеграції. З одного боку, з`являються нові галузі теоретичного і практичного інтересу виробництва та поширення рисків, не сприймаємих органами чуттів людини, соціальни аспекти екомодернізації, екологічних аварій та катастроф. З іншого - йдуть пошуки фундаментальної інтегрируючої теорії, висхідної до концепції класиків Чикагської школи, до неомарксистської традиції, а також до постмодерністських концепцій (Е. Гіденс, У. Бек, Ф. Бетел, Л. Колдуел, Б. Нортон та інши).

У нашій країні таки пошуки розпочинались на зламі століть В.С. Солов`євим, М.Я. Данилевським, В.В. Докучаєвим і В.І. Вернадським, у СРСР - І.Б. Новіком, С.С. Шварцем, М.Ф. Реймерсом, М.М. Моісєєвим, Е.С. Кульпіним, а також послідовніками ідеї «ноосфери» Т. Де Шардена та В.І. Вернадського.

Тема 2. Специфіка метода екологіїЕкологія як нормальна синергетична дисципліна використовує весь арсенал методів міждисциплінарної галузі дослідження кооперативних процесів самоорганізації та самодезорганізації у різних живих системах, тобто підвладна модній нині хворобі, яка іменується методологічним плюралізмом. Під самоорганізацієй розуміється процес створення, відтворення або удосконалення організації складної динамічної системи, котра володіє великою кількістю елементів, зв`язки між якими носять імовірносний характер. Поряд із самовідтворенням самоорганізація удаває з себе унікальну властивість живий матерії (клітки, організму, попудяції, біоценозу). Один із найважливіших висновків синергетики буде отаким: складноорганізованним соціоприродним системам не можна нав`язувати шляхи їх розвитку, інакше вийде по Грибоєдову «йшов у кімнату, потрапив в іншу». Отже, щоб, кажучи словами видатного німецького соціолога Р. Дорендорфа, «ескалатор прогресу не побіг назад», і треба пізнання законів природи, урахування їх і визнання самоцінності природи як отакої в інтересах розвитку самої людини. У зв`язку з цим інтересно зупінитися на японському варіанті концепції «інформаційного суспільства», стрижнем якого виявляється аналіз системи «природа-суспільство» крізь призму ідеі синергизму. Дана концепція виходить з того, що на відміну від сучасного індустріального суспільства, яке уявляє собі «важку матеріальну конструкцію, що виробляє і націлювану тільки на матеріальні цінності», інформаційнє суспільство буде засновано «навколо нематеріальних цінностей», що приведе до симбіозу людства й природи на базі синергізму. На думку відомого японського соціолога Є. Масуди, першим наслідком синергізму буде поява еколого-інформаційних систем, а це у свою чергу приведе до створення єдиної гармонічної системи природи й суспільства з метою збереження і розвитку людства.