Екологія

З виникненням глобальних проблем посилилось протистояння між промисловою Північчю і аграрним Півднем планети, між індустріально розвинутими та розвиваючими країнами, між національними державами і транснаціональними корпораціями.

Докладно розглядається динаміка взаємозв`язків чотирьох головних сил, формируючих реальну екологічну політику України: екологічний авангард (його ядро - научна та гуманітарна інтелігенція), держава (її федеральні та регіональні структури), «робітники» (насамперед у ресурсодобудівних галузях) і «жителі», тобто групи місцевого населення, які відстоюють своє право на здорове та безпечне середовище свого безпосереднього мешкання.

Парадігми стратегій виживання людства в сучасних умовах.

Тема 7. Соціальні агенти екологічної діяльності

Соціальними агентами з`являються екологічні рухи і партії, групи громадянських ініціатив, неурядові екологічні організації, а також «групи екологічного інтересу» у різних верствах і на різних рівнях соціальної структури суспільства.Стимули до появи ціх агентів різні: реакція на ризок або його погрозу (наприклад, боязнь «екологічної експропріації»); економічний або політичний інтерес, одягнений у екологічну форму; прихільність екологічним цінностям або зелений ідеології і багато які інши. Як і в іншіх соціальних рухах, у екологічному є союзніки, «підтримуючи» і попутники, з мотивами, дуже далекими від власне екологічних.

Історично зелений рух минув три стадії розвитку: природоохоронну, середовозахисну і власне екологічну, орієнтовану на реалізацію нової екологічної парадігми. Члени руху, рекрутуються із різних верств суспільства, звичайно він складається з осіб середнього достатку, освічених, з деякою кількісною перевагою жінок. Політичний спектр «зелених» широк: від прихильників «глибокої екології» (О. Наєс) та екоанархістів (М. Бунчін, С. Фомічов) до державників та націонал-патріотов. Увесь спектр цих колективних діянь міститься між двома полюсами - орієнтованних на владу і на самоідентифікацію (Д. Рухт). У нинішніх українських умовах з`явився третий тип - орієнтованний на виживання, коли рух мобілізує ресурси і функціонує у цілях самозбереження.

Головним структурним елементом руху являється його «організіція-носій», яка володіє різноманітними горизонтальними зв`язками з периферійними групами і здатна мобілізувати інтелектуальні та матеріальні ресурси для відтворення руху.

Докладно освітлюються структура і засоби мобілізації ресурсів руху, процеси його структурної диференціації (групи консерваціоністів, альтернативістів, екополітиків і так далі), засоби підтримки стійкості руху у мінливому контексту.

Для українського студента особливо важливим будуть питання взаємин руху з державою, населенням, органами місцевої влади, з родинними соціальними рухами (самоврядування, житловим, рухом у захист прав споживачів) і іншими агентами громадянського суспільства, що формується в країні.

Тема завершується характеристикою типа (конвенціональні, неконвенціональні) і репертуару форм колективного соціального діяння, практикуємих українськими, російськими та іншими екологічними рухами.

Тема 8. Методологія екологічних конфліктів

У соціології конфлікт звичайно трактується як стимул та форма соціального розвитку. Предметом конфлікту можуть бути влада, соціальний статус, цінності, ідеологія, рівень матеріального добробуту. Конфлікт - тимчасове становище, згода - норма (Г. Спенсер, М. Вебер, Ф. Теніс, Г. Зимель та інши).

З точки зору екології, екологічної діяльності, соціально-екологічні конфлікти існували здавна, передусім у формі боротьби за ресурси та життєвий простір. Міжусобні та колоніальні війни, місцеві етнічні конфлікти, завойовницькі походи та боротьба за владу у сучасному суспільстві - усі ці конфлікти мають ресурсну підоснову.

Згодом боротьба за ресурси набирала усе більш соціально та культурно опосереднений характер. Ідеологічна боротьба, статусні і цінностні конфлікти завжди мали ресурсний «обертон», тільки тепер дефіцитом могла бути вже не тільки земля чи вихід до моря, а знання про запаси стратегічних ресурсів, про соціально або технічно освоєний простір, про геополітичні плани чи рискогенні зони. Нарешті, даний тип конфлікту може бути сконструйован чисто соціальними засобами, з використанням лідеров громадської думки і засобів масової інформації. Прикладом може служити змінювання рівня соціально припустимого риску, провокуване цими засобами (нафтовий термінал у районі Одеси).