Екологія

Зараз різко вирос інтерес фахівців до системи «місто-природа». Були створені «ресурсні» моделі цієї системи (К. Лінч, С. Бойден, В. Мазінг), потім розроблена концепція «Екополіса» (О. Брудний, Д. Кавтарадзе, Є. Орлова, О. Яницький). Розроблялись і концепції альтернативних поселень (комун), котри утілювали ідею «життя у злагоді з природою». Паралельно будувались моделі «Глобального міста», сітки поселень, яка вмурована у глобальні екосистеми.

Тема завершується викладанням концепцій «міста перехідного періоду», коли уведення ринку землі, житла і послуг інтенсифікувало процеси соціально-екологічної диференціації та сегрегації міських територій.

Тема 13. Методологічні аспекти екологічних катастроф

Повсюдне поширення рисків, у тому числі глобального масштабу, відсутність адекватної рефлексії і професіоналів і суспільства по приводу екологічної ситуації, дали підставу У. Беку назвати сучасне суспільство катастрофічним. Суть такого погляду на світ: риски загальні, непередбачені та неусунені, тому що «пробірочна» наука ще мало знає про реальні процеси їх виникнення, розповсюдження і концентрації в природних і штучно створюванних середовищах; риски «демократичні», бо зрештою уражають і їх творців і їх жертв; риски створюють ефект експропріації, бо знецінюють вироблені блага, природні краєвиди, рекреаційні обшири і взагалі скорочують теріторії, придатні для життедіяльності людини.

Крім У. Бека, до проблематики рисків і катастроф поверталися багато хто з фахівців сучасності (Е. Гиденс, П. Дракер, Н. Луман, Є. Хофман, Б. Макібен і інши).З методологічної точки зору, передумовами екологічних катастроф, включаючи природні, з`являються: «перетворення людини у нову геологічну силу» (В.І. Вернадський); нерефлексувана та запізнююча модернізація; «прогресистська» і технократична ідеології; культурна традиція, котра продовжує інтерпретувати сучасні технологічні та соціогенні риски як стихійне лихо; відсутність громадянської відповідальності у учених і недостатній громадський контроль за науково-технічною політикою; неінституціоналізованність виробництва рисків.

Розглядаються основні напрями соціологічного аналізу катастроф: їх вплив на систему цінностей, форми колективної соціальної дії, інституціональні структури суспільства (аналіз дяльності організацій, котри спеціалізуються на ліквідації наслідків катастроф), групові форми поведінки («рятуються рятівники!»), політичний режим (наприклад, зростання популярності ідей міцної влади, тяги до авторитаризму і навіть тоталітарним формам правління).

Тема завершується стислим оглядом результатів соціологічних досліджень Чорнобильскої та інших мегакатастроф.

Тема 14. Екологічно орієнтованний спосіб життя

Зростання освіченності і матеріальної забезпеченності, передусім середнього класу, на фоні триваючей деградації середовища дало новий імпульс традіційно екологіної проблематиці способу життя, котра тут розглядається на чотирьох рівнях: індивідуальному, груповому, колективної соціальної дії і інституціональному.

В основі інтересу до «особистої екології» лежить зростаюче усвідомлення цінності людського життя і її залежності від стану середовища мешкання та систем життєзабезпечення.

Соціологі відзначають збільшення інтересу населення до проблеми здоров`я, котре розуміється досить широко - як благополуччя і достаток сем`ї та дітей, так і цілком конкретно - екологічно чисті продукти харчування, одяг, житло, гігієна праці та відпочинку.

«Особиста екологія» має також ідеологічні і етичні передумови (Е. Партрідж). Сформульована концепція індивідуальної соціально-екологічної ніші (Е. Уайт).

Названі установки ведуть до формування груп та солідарностей, котри не тільки ідентификують себе як екологів, але і намагаються до практичної реалізації принципів екологічно сумісного способу життя у виді комун, альтернативних поселень, груп взаємодопомоги. Створюються сітки інформаційної та ресурсної підтримки, відповідні неурядові, у тому числі, міжнародні організації (типа «сітка комун тривалого розвитку», житлові кооперативи, товариство захисту прав споживачів).