Екологічне виховання

- Все живе, діти, живиться і має дитинчат. Це рослини, тварини, люди. Вода, земля, пісок, повітря – неживі.

- І живу й неживу природу потрібно любити і берегти.

- Чи можуть рослини, тварини і люди жити без повітря?

Якщо люди будуть піклуватися про природу, вона завжди буде квітучою і щедрою і всім буде добре жити.Гра “Живе – неживе”.

Коли я називатиму живий предмет, плескайте в долоні, коли неживий – не плескайте.

- Сніг, чорнобривці, дощ, коза, шпак, земля, глина, морква, вода, метелик і т.д.

Підсумок заняття.

В дошкільному закладі, де я працюю, вихователям допомагають ознайомлювати малят з народними традиціями творча група з питань екологічного виховання і клуб “Берегиня”. Мені випала можливість спостерігати відтворення місцевого звичаю толоки-“лупая”.

Учасниками цього обряду були вихователі і найстарші вихованці садка; а молодші діти з інтересом спостерігали за всім.

Присутні дізналися, що раніше основним харчовим продуктом жителів Буковини була кукурудза. З неї випікали коржі – малаї, варили кулешу, готували й інші поживні страви. Кукурудзи сіяли багато і збирали великі урожаї, тож качани треба було вчасно облущити, щоб змолоти зерно на крупи і борошно й заготувати на зиму. Робота ця копітка і односельці допомагали один одному. Спочатку збиралися гуртом в одній хаті: обчищали качани, найкращі лишали на “косу” (до наступної сівби), окремо відкладали кукурудзяні рильця (бо вони є ліками), а потім лущили зерно. Працюючи, жінки співали, розповідали різні цікавинки, ділилися секретами господарювання: яке зерно добре на посів, коли його слід кидати в землю.

Така толока по-справжньому відбувалася в дитячому садку – і як показ, і як реальна справа. Діти посильно допомагали дорослим, вбраним у колоритний національний одяг і, заглядаючи в очі, ловили кожне слово. По роботі ґаздиня почастувала присутніх кулешем, і веселі коломийки завершили “лучай”. Здавалося б, нічого особливого діти не побачили. Але де б іще вони мали змогу побути серед такого розмаїття народних костюмів, де б почули, що вишивка на сорочках – це теж рідна природа, тут і звивисті ріки, і високі гори, і ласкаве сонце, і зелені ліси. Де б дізналися, що таке кукурудзяна “коса” і чому її вивішують під дахом восени, особливо там, де росте хлопчик (бо про те, що в домі є дівчинка, свідчить калина). І хто б розповідав, що кукурудзу слід висівати тоді, коли закумкали перші жаби...

Працівники дитячого садка ведуть “Літопис творів творчої групи”, “Щоденник природи”, за матеріалами яких можна простежити, як змінюється територія дитячого садка на протязі року, коли було висіяне те чи інше насіння, як воно проростало, цвіло і т.д. Тут же записуються розповіді дітей, коротенькі художні твори природничого змісту.

Але проблему виховання природолюбів не розвіяти без допомоги батьків. Такий підхід до проблеми не випадковий, адже єдність сім'ї та дитячого садка необхідна там, де життєвий досвід і наукові уявлення дітей недостатні, потребують систематичного збагачення, вираження, відчуття новизни у сприйманні світу природи людських взаємин з нею. Сім'я є тим ланцюжком, який з’єднує здобуті дитиною у дитячому садку початкової уявлення про світ природи з її практичним досвідом у повсякденному житті, розширює, поглиблює педагогічний вплив на особистість, яка формується. Ми, вихователі, на батьківських зборах, в індивідуальних розмовах, в папках-пересувках, буклетах розповідаємо батькам, як вчити дітей правильно поводитися у природі, які знання їм треба давати, як виплекати стурбованість, виховати чуйність у ставленні по догляду за рослинами і тваринами.

Також батьки залучаються до впорядкування території дитячого садка, висаджування дерев і кущів, догляду за мешканцями куточків природи, до проведення вікторин, природничого спрямування, збирання й оформлення довідкового матеріалу.

Використовуючи різні методи і прийоми роботи з дітьми, вихователь пояснює і показує, що любов до природи – це не звичайне споглядання, відсторонене милування її красою, а й активна допомога, дбайливий догляд, розумне користування всім, чим вона багата.