Аналітика державного управління: сутність і тенденції розвитку

Термін “аналітика” звичайно включає два змісти. Під аналітикою розуміють, насамперед, галузь діяльності, що стрімко розвивається і базується на одержанні інформації за допомогою аналітичних методів для потреб практичної діяльності. Аналітика в цьому аспекті виступає як діяльність із виробництва знання про процес і в процесі вироблення, прийняття й реалізації політичних рішень [16, с. 27].Інший аспект трактування аналітики - це ототожнення її із прикладною політико-управлінською дисципліною, що використовує множинні методи дослідження й аргументації з метою розробки принципів і методів підготовки, прийняття і здійснення публічно-політичних рішень у проблемних ситуаціях, що є суспільно значущими [16, с. 27].

Основоположником аналітики вважають Арістотеля, який у фундаментальній праці “Аналітика” заклав основи аналітичного мислення. Він дав розуміння аналізу (грец. аnalysis - розкладання, розчленовування, розбір) - методу дослідження, сутність якого в тому, що досліджуваний предмет подумки або практично розчленовується на елементи (ознаки, властивості, відносини), кожний з яких потім досліджується окремо як частина розчленованого цілого. Призначення аналізу полягає в тому, щоб відокремити суттєве від несуттєвого, звести складне до більш простого.

Значення аналізу в науці було обґрунтоване Р.Декартом. Видатний англійський філософ Б.Рассел вважав аналіз основним джерелом наукового прогресу як методу наукового пізнання, що дає змогу виділити й вивчити вихідні складові об’єкта.

Аналіз містить у собі кілька найважливіших операцій:

1. Розчленовування й диференціація змісту об’єкта, які можуть проводитися як емпіричним шляхом за допомогою застосування спостереження, так і подумки, із застосуванням методів класифікації складових об’єкта. У процесі розчленовування й диференціації залишаються відкритими такі важливі питання: по-перше, чи можна вважати спостережувані структурні одиниці, стани, зв’язки найбільш простими, далі нерозкладаними клітинками досліджуваних об’єктів; по-друге, чи всі важливі характеристики, що визначають поводження досліджуваних об’єктів, виділені, враховані й вивчені у спостереженні; по-третє, наскільки значимі ті розбіжності між виділеними характеристиками, які тут покладені в основу їхньої класифікації [8, с. 205]. Відповіді на ці питання вимагають наступної операції.

2. Постулювання, обґрунтування здійсненого розкладання об’єкта на його складові. При цьому звертається увага на рівень розчленовування, ступінь елементарності виділених одиниць.

3. Синтез отриманих частин об’єкта в новий цілісний об’єкт і виявлення адекватності нового й старого об’єктів. Якщо вони не адекватні, то процедура розчленовування об’єкта на складові розпочинається спочатку. Якщо об’єкти виявляються адекватними, то дослідження триває далі.

4. Послідовне виділення досліджуваних характеристик та їхнє вивчення.

5. Реконструкція, синтез отриманих істин у ціле, що дає змогу одержати знання про той об’єкт, що піддавався аналітичній декомпозиції.

Осмислення методу аналізу дає змогу зробити такі висновки про його сутність. По-перше, він принципово неможливий без включення в його алгоритм синтезу. По суті, це процедура синтезу, включеного “в тіло” аналітичного методу. Вона являє собою відновлення, виявлення й розкриття того загального, що пов’язує частини в єдине ціле [17, с. 166]. По-друге, аналіз принципово неможливий без використання, інтеграції в його процес інших емпіричних і теоретичних методів пізнання: спостереження, порівняння, експерименту, класифікації. Процес насичення аналізу іншими методами наукового пізнання є найважливішою методологічною закономірністю його розвитку.

Аналітику не можна ототожнювати з аналізом. Вона являє собою специфічне суспільне явище, а не тільки інструмент розумової діяльності людей. Це складне поліструктурне утворення, яке можна розглядати з позиції діяльного, інституціонального, організаційного, ціннісного, гносеологічного, а також технологічного підходів.

З позиції діяльного підходу її можна розглядати як специфічну діяльність деякого суб’єкта у певному проблемному полі. Аналітична діяльність в управлінні реалізується за двома класами суб’єктів: за рівнем організації й залежно від належності до сфери реалізації аналітики й використання результатів. Перший клас охоплює значний спектр суб’єктів - від спеціальних аналітичних інституцій до менеджерів організації.