Історичні передумови становлення регіонального аспекту державного управління в Україні впродовж 1950-1991 рр

Питання, пов’язані з регіональним аспектом державного управління, привертають до себе все більшу увагу вітчизняних фахівців-практиків, науковців, дослідників, політиків і державних діячів різних рівнів. Оскільки здійснювана в Україні упродовж десятиліття з часу отримання її державної незалежності регіональна політика “не носила цілеспрямованого, системного характеру” [24, с. 18] і виявилася неефективною [27, с. 1], то постає нагальна потреба у проведенні поглиблених досліджень відповідних явищ, процесів і подій історичного минулого. Результати розвідок у даному напрямі можуть стати передумовою формування виваженої, дієвої державної регіональної політики та здійснення ефективного регіонального управління в Україні. Дана тематика є актуальною і з огляду на підвищення значимості регіонів у майбутньому в контексті реформування державного управління та інтенсифікації процесів європейської інтеграції і світової глобалізації, в які включається країна.

Тематиці регіонального аспекту державного управління, пошуку ефективних шляхів вирішення регіональних проблем присвячені численні наукові дослідження. Зокрема, науковому осмисленню теоретико-методологічних засад регіонального управління і прикладних аспектів регіональної політики сприяли праці вітчизняних і зарубіжних вчених і фахівців В.Б.Авер’янова, З.В.Герасимчук, Ю.Н.Гладкія, М.І.Долішнього, Л.М.Зайцевої, В.Ю.Керецмана, В.Н.Лексина, В.І.Павлова, М.І.Панчук, М.О.Пухтинського, І.В.Розпутенка, Д.М.Стеченко, В.П.Чичканова, В.В.Юрчишина та ін. Науковий аналіз аспектів сучасної проблематики регіонального управління і регіональної політики здійснювався у працях вітчизняних науковців: С.І.Бандура, В.Г.Бодрова, В.М.Вакуленка, З.С.Варналія, О.С.Власика, Б.М.Данилишина, М.Б.Дацишина, М.І.Долішнього, Л.М.Зайцевої, С.М.Злупко, О.М.Майбороди, Ю.В.Наврузова, Н.Р.Нижник, В.І.Нудельмана, А.П.Павлюк, В.І.Пили, Я.О.Побурко, М.О.Пухтинського, В.А.Ребкала, С.А.Романюка, В.К.Симоненко, Д.М.Стеченко, О.Г.Топчієва, В.В.Цвєткова, М.Г.Чумаченко, Ю.П.Шарова та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Однак у вищенаведених наукових дослідженнях не повною мірою розкрито історичні передумови становлення регіонального управління в Україні, зокрема за часів її тривалого перебування у складі СРСР. Вивчення ґенези та історичного феномену даної тематики становить підвищений інтерес для науки державного управління, є підґрунтям і передумовою для визначення більш ефективних шляхів оптимізації регіонального управління та подальших напрямів державної регіональної політики в Україні, оскільки підвалини багатьох нині існуючих проблем управління регіонами закладалися упродовж радянського номенклатурного режиму. Через закритість радянського інформаційного простору недостатньо проаналізованими залишаються здійснювані радянським керівництвом підходи до регіонального управління та особливості впроваджуваної політики розвитку союзних республік. З огляду на це цінним є опрацювання наукових праць, узагальнення поглядів зарубіжних науковців і дослідників в означеній тематиці.

Мета здійснюваного в статті дослідження полягає у науковому обґрунтуванні історичного минулого і розкритті ґенези регіонального аспекту державного управління політики як передумови для визначення перспективних шляхів щодо оптимізації регіонального управління в контексті сучасних трансформаційних перетворень в Україні. Для досягнення поставленої мети визначено наступні завдання: 1) провести комплексний історичний аналіз здійснюваних керівництвом СРСР підходів до регіонального управління упродовж 1950-1991 рр.; 2) проаналізувати процеси формування й здійснення в Радянському Союзі регіональної політики (1950-1991 рр.) та її проблематику на основі опрацювання і узагальнення відповідних офіційних документів і поглядів зарубіжних науковців, дослідників.

Виклад основного матеріалу. Оскільки відповідно до адміністративно-територіального устрою СРСР регіональним (субнаціональним) рівнем державного управління були республіки, які виступали суб’єктами і об’єктами регіональної політики, то у даному дослідженні проводиться аналіз системи управлінських взаємовідносин між республіканськими і центральними (союзними) органами виконавчої влади (ЦОВВ).На початку дослідження доцільно дати визначення поняттям “регіональне управління” і “регіональна політика”. Сучасна термінологія визначає регіональне управління як окрему галузь управління розвитком держави та “частину загальнодержавного управління, в межах якого забезпечується оптимальне поєднання загальнодержавних і регіональних цілей та інтересів, територіальних і галузевих аспектів, яке досягається у процесі взаємодії відповідних органів управління шляхом їх цілеспрямованого впливу на соціально-економічний та культурний розвиток відповідних територій” [13, c. 176]. Під державною регіональною політикою розуміється систематизований вплив на регіони з боку центрального уряду, а також його територіальних підрозділів [24, c. 14] або сферу діяльності держави щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті [3, c. 217].

У СРСР термін “регіональне управління” заперечувався, оскільки регіон не розглядався як самостійний рівень управління [28, c. 49], а державно-управлінський вплив на республіки здійснювався централізовано через існуючу адміністративно-командну систему. Так, рішення щодо залучення й накопичення капіталу, а також його територіального і галузевого розподілу в СРСР ухвалювалися ЦОВВ, які мали в своєму прямому підпорядкуванні підприємства і галузі виробництва, які, на їх погляд, були важливими в їхній регулятивній діяльності. Вважалось, що наділення ЦОВВ розширеними владними повноваженнями надасть їм можливість реалізовувати поставлені ЦК КПРС завдання. Діючи у такий спосіб, високопоставлені московські урядовці могли й здійснювали “в ручному режимі” перерозподіл доходів і матеріальних благ в межах “неосяжної країни” [10, с. 143-145].