Політика держави у сфері охорони здоров’я

Аналіз закордонного досвіду засвідчує, що в країнах Західної Європи та багатьох інших країнах з ринковою економікою застосовується система фінансування медичних закладів, де обсяг наданих медичних послуг особі, яка бере участь у системах страхування, не залежить від розміру внесків до фондів медичного страхування, оскільки у формуванні фондів медичного страхування беруть участь працюючі, підприємці і держава, але питома вага їх участі різна.

Важливо зазначити, що в Україні, як і в інших країнах, соціальне медичне страхування має об’єднати за суттю два види страхування — з надання медичної допомоги і виплати допомоги у випадку тимчасової непрацездатності.

Організація медичного страхування в більшості країн здійснюється в двох формах: прямій і непрямій. У першому випадку органи медичного страхування мають власні установи медичної допомоги (Швеція і Японія), ця форма є найбільш прийнятною для України. При непрямій формі застраховані одержують медичну допомогу на підставі угоди між органами медичного страхування і лікувально-профілактичними закладами (Німеччина, Франція, Бельгія, Австрія та ін.).

Таким чином, можна зробити наступні висновки: по-перше, система соціального медичного страхування має певні переваги перед державними і приватними системами фінансового забезпечення медичних закладів, а також перед відомчою медициною; по-друге, забезпечить загальну доступність медичної допомоги для всіх верств населення, її профілактичну спрямованість для більш якісного і повного забезпечення різноманітних потреб пацієнтів у медичних послугах. Але найважливішим є те, що система надання медичної допомоги населенню в Україні, яка буде побудована за прямою формою державного обов’язкового медичного страхування, є більш ефективною, ніж державне фінансування лікувально-профілактичних закладів. Медицина, яка ґрунтується на соціальному медичному страхуванні, більше відповідає вимогам ринкової економіки.

Проблема формування фінансових ресурсів медичних закладів сьогодні і надалі в основному повинна розглядатися через призму бюджетів, бо переважна частина населення в Україні має непрацездатний вік чи працює в бюджетних установах.

Додаткові джерела фінансування медичних закладів:

економія коштів державного соціального страхування за рахунок зниження тимчасової непрацездатності;

надання додаткової медичної допомоги працівникам підприємств;

платні медичні послуги;

інші позабюджетні надходження.

Необхідно удосконалити фінансове забезпечення медичних закладів і визначити основні положення реформи фінансування лікувально-профілактичних закладів в Україні.

Література

1.Витренко Н. М. Социальная инфраструктура Украины: Оценка уровня и перспектив развития. — К.: Наук. думка, 1993.

2.Гайдуцький П. І., Подолєва О. Е. Фінансування соціальної політики. — К.: УАДУ, 1995.

3.Государственное регулирование экономики и социальный комплекс / Под. ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Финстат-информ, 1997.

4.Гриненко А., Кожан Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов переходу до ринку // Україна: Аспекти праці. — 1997. — № 5.

5.Громадське харчування на сьогодні // Баланс. — 1998. — № 34.

6.Данилишен Б. Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування в Україні // Економіка України. — 1996. — № 11.