Політика держави у сфері охорони здоров’я

Держава створює систему стимулів та регуляторів, спрямованих на дотримання санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил, норм і заходів, що здійснюються організацією державного санітарного нагляду.

Держава забезпечує нагляд і контроль за відходами та сміттям, утриманням та використанням житлових, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані, за організацією харчування і водопостачання населення, за виробництвом, застосуванням, зберіганням, транспортуванням та захороненням сильнодіючих радіоактивних і отруйних речовин, за утриманням, забоєм свійських та хижих тварин, а також за іншою діяльністю, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.

Держава поширює наукові знання з питань охорони здоров’я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання населення, здійснює заходи, спрямовані на підвищення гігієнічної культури населення. Вона сприяє матеріально-технічному забезпеченню підприємств, що виготовляють ліки, вироби медичного призначення, медичне скло, технологічне устаткування для фармацевтичної індустрії. Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної влади.

Президент щорічно звітує про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я, виступає гарантом права громадян на охорону здоров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я через систему органів виконавчої влади і проводить у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією.Міністерства, відомства та інші централізовані органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози у галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчу розпорядчу діяльність у галузі охорони здоров’я.

Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, які є необхідними для підтримання його здоров’я.

Для сприяння здоровому способу життя населення держава:

поширює наукові знання з питань охорони здоров’я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання;

здійснює заходи, спрямовані на підвищення гігієнічної культури населення;

створює необхідні умови для заняття фізкультурою, спортом і туризмом;

розвиває мережу профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів;

веде боротьбу зі шкідливими для здоров’я людей звичками;

установлює систему соціально-екологічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя.

2. ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Студенти повинні знати, що медичні установи виконують економічну і соціальну функції. Зміст економічної функції полягає в тому, що в результаті діяльності медичних установ підвищується працездатність робітників і, таким чином, ці установи беруть участь у відтворенні трудових ресурсів, впливають на підвищення продуктивності праці. Зміст соціальної функції виявляється в участі медичних установ у формуванні здоров’я людини, збільшенні довголіття.

Розробка прогнозу розвитку охорони здоров’я має конкретну цільову орієнтацію, напрями якої зумовлюються передовсім характером проблем, які необхідно розв’язати в першу чергу. Насамперед необхідно підвищити рівень задоволення потреб населення в медичних послугах стаціонарних і амбулаторно-поліклінічних установ.

У сучасних умовах прогнозування розвитку охорони здоров’я одним з основних показників є потреба населення в медичних послугах різного виду. На основі цього базового показника розраховуються інші показники прогнозу. Прогнозна потреба населення в медичних послугах може бути визначена за допомогою нормативно-факторного методу. Методика його використання включає аналіз стану медичного обслуговування в минулий період, задоволення потреб населення в медичних послугах, виявлення «вузьких місць» у медичному обслуговуванні та причин їх виникнення.