Політика держави у сфері охорони здоров’я

t — кількість днів роботи амбулаторно-поліклінічних установ протягом року;

Ксм — коефіцієнт змінності роботи амбулаторно-поліклінічних установ у день.

Прогноз повинен бути обґрунтований і наявністю відповідної кількості медичних кадрів, і насамперед — лікарського персоналу. Для цього визначається обсяг роботи, який повинен бути виконаний одним лікарем (або в розрахунку на одну лікарську посаду). Величина його залежить від норми прийому хворих одним лікарем у годину, тривалості роботи лікаря на прийомі хворих у день і кількості робочих днів у рік. Таким чином, розрахунок може бути здійснений за цією формулою:

Рлп = Нн  Др  tl ,

де Рлп — прогнозований річний обсяг роботи в розрахунку на одну лікарську посаду;

Нн — норма навантаження (прийому) хворих одним лікарем у годину;

Др — тривалість роботи лікаря в рік (днів);

tl — тривалість роботи лікаря в день (годин).

Цей показник розраховується для лікарської посади кожної спеціальності (терапевта, хірурга, окуліста та ін.). Для того щоб визначити прогнозовану кількість лікарських посад за кожною спеціальністю, необхідно використати розрахований раніше показник кількості відвідувань у рік за кожною спеціальністю і поділити його на прогнозований обсяг роботи. Це можна записати у вигляді формули

,

де Чл — прогнозована кількість лікарських посад за кожною спеціальністю;

Nлв — прогнозована кількість відвідувань за кожною спеціальністю;

Qс — прогнозований обсяг роботи лікаря за кожною спеціальністю.

Для обґрунтування прогнозу про кількість кадрів середнього і молодшого медичного персоналу також використовується нормативний метод.

3. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Студенти повинні знати, що в Україні фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Ці кошти використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів із розрахунку на одного жителя. Всі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або вповноваженого ним органу встановлювати плати за послуги в галузі охорони здоров’я. Медичні заклади та їх структурні підрозділи залежно від надходжень фінансових ресурсів необхідно поділяти на такі, що повністю утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, частково утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, перебувають на повному госпрозрахунку та самофінансуванні.

Принципи організації ресурсів медичних закладів визначаються вимогами економічних законів та чинної системи господарювання і включають в себе: плановість; госпрозрахунок; суворе розмежування ресурсів основної діяльності та капітального будівництва; повне збереження виділених закладам засобів; утворення фінансових резервів. Важливим принципом, на нашу думку, є господарський розрахунок. Принцип господарського розрахунку вимагає порівняння витрат із доходами від господарської діяльності. Це означає, що кожний медичний заклад (підрозділ закладу), що перебуває на повному госпрозрахунку та самофінансуванні, повинен не тільки покривати витрати доходами, а й одержувати прибуток. Госпрозрахунок сприяє економії і бережливості, скороченню витрат, зниженню собівартості, підвищенню рентабельності продукції, передбачає матеріальну заінтересованість медичних закладів і кожного працівника окремо в досягненні високих кінцевих результатів.За способом фінансування медичних закладів у світовій практиці умовно можна виділити три групи систем: державні (бюджетні), системи соціального медичного страхування та приватні. На нашу думку, медичні заклади та їх структурні підрозділи залежно від надходжень фінансових ресурсів необхідно поділяти на такі, що повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних асигнувань та перебувають на повному госпрозрахунку та самофінансуванні. Залежно від фінансової участі населення в одержанні медичних послуг можна виділити медичну допомогу повністю безплатну, частково платну та повністю платну.