Політика держави у сфері охорони здоров’я

План

1.Суть та значення державної політики охорони здоров’я населення

2.Прогнозування розвитку охорони здоров’я

3.Фінансове забезпечення галузі охорони здоров’я

1. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ

Студентам слід знати, що охорона здоров’я — це система державних, громадських, індивідуальних заходів і засобів, що сприяють здоров’ю, запобіганню захворювань та попередженню передчасної смерті, забезпеченню активної життєдіяльності та працездатності людини.

Державна політика у сфері охорони здоров’я спрямовується на збереження і зміцнення здоров’я населення і передбачає:

створення відповідних умов життя і праці громадян, їх відпочинку й оздоровлення, належного рівня матеріального забезпечення;

здійснення державою заходів щодо оздоровлення довкілля, забезпечення екологічного благополуччя;

відповідальність держави за ефективну діяльність у сфері охорони здоров’я, її профілактичну спрямованість;

структурну перебудову системи охорони здоров’я на засадах ринкових відносин;

задоволення потреб громадян в одержанні гарантованого рівня безоплатної медико-санітарної допомоги;

забезпечення фінансування охорони здоров’я в обсягах, що відповідають її науково обґрунтованим потребам;

розвиток багатоукладності форм охорони здоров’я.

У перехідний період розбудови національної економіки стратегія державної політики в галузі охорони здоров’я передбачає забезпечення збалансованості та ефективність діяльності всіх секторів охорони здоров’я незалежно від форм власності. При цьому держава зберігає за собою надання громадянам необхідного рівня профілактичної, лікувально-діагностичної й реабілітаційної допомоги на основі економічно виправданого поєднання бюджетного, страхового та інших видів фінансування.

Державний сектор охорони здоров’я забезпечує населення необхідним обсягом медичних послуг і бере участь в обов’язковому медичному страхуванні.

Комунальний сектор охорони здоров’я базується на комунальній формі власності, управляється органами місцевої влади на основі державних стандартів якості медичної допомоги, ліцензування медичної допомоги, ліцензування медичної діяльності, акредитації закладів охорони здоров’я .

Приватна медична практика є складовою системи охорони здоров’я, набуває поширення за умов розвитку ринкових відносин в економіці країни і тісно пов’язана з добровільним медичним страхуванням. Держава регламентує частку платних медичних послуг у загальному обсязі медико-санітарної допомоги, враховуючи, що більшість населення ще тривалий час не буде спроможне сплачувати страхові внески.

У галузі охорони здоров’я держава визначає мету, головні завдання, напрями, принципи і пріоритети державної політики охорони здоров’я, встановлює нормативи й обсяги бюджетного фінансування, створює систему кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів. Державні структури розробляють комплексні цільові програми охорони здоров’я.

Уряд країни створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, здійснює інші повноваження в галузі.