Лізинг
6. Строк лізингу.
7. Лізингові платежі та штрафні санкції.
8. Відповідальність сторін.
9. Порядок вирішення спорів.
10. Умови дострокового розірвання договору.
11. Дія сторін після завершення угоди.
12. Інші умови.
13. Форс-мажорні обставини.
14. Юридичні адреси та банківські реквізити.
5. Лізинг в Україні: стан і перспективи розвитку.Лізинг в Україні все ще перебуває на межі свого формування, незважаючи на свідчення статистичних звітів Всеукраїнської асоціації лізингу “Укрлізинг”, що за останні 3 роки обсяг лізингових послуг в Україні зріс майже на 30 % та склав 50 млн. дол. США. Однак весь обсяг лізингу не перевищує 10–12 % його попиту в промисловості України.
Для того щоб ринок лізингових послуг ставав більш дійовою та прозорою складовою сучасного ринку капіталів необхідно створити міцне підґрунтя для його розвитку – сприятливу законодавчо-нормативну базу, яка б у подальшому забезпечила ефективне функціонування лізингового бізнесу.
Сприятливий законодавчо-нормативний клімат є запорукою розвитку лізингу, тому що дійсно визнає його реальним і дієздатним, спроможним пробудити інтерес усіх зацікавлених у такому бізнесі сторін. Адекватний нормативний режим лізингу спроможний забезпечити йому рівне чи навіть сприятливіше підґрунтя для розвитку порівняно з іншими методами фінансування.
Зокрема, права та обов'язки лізингодавця як юридичного власника обладнання і права та обов'язки лізингоотримувача як користувача повинні бути чітко визначеними. Юридичному власникові потрібен простий та ефективний процес повернення активу, якщо умови лізингової угоди будуть порушені з боку лізингоотримувача, включаючи автоматичне право повернення власності без тривалих судових процедур, право вимагати виплати лізингового боргу та інше відшкодування збитків. Якщо повернення власності полегшено у правовому та юридичному аспектах, лізингові компанії можуть у такому випадку оформлювати більш ризиковані операції, ніж в інших випадках, та встановлювати більш низькі премії за ризик в угодах лізингу, що впливає на вартість угоди.
Лізингоотримувач повинен мати право використовувати обладнання та отримувати повну віддачу від активу. Як правило, лізингоотримувач також має право ставати власником при здійсненні заздалегідь узгодженого опціону придбання при закінченні лізингової угоди. Водночас лізингоотримувач зобов'язаний своєчасно вносити лізингову плату, а також страхувати та обслуговувати обладнання.
Оскільки більшість лізингових компаній не здійснюють депозитних операцій для фізичних осіб і не беруть участі у ринках грошових коштів, якими оперують центральні банки, вони беззастережно відносяться до структур з помірним ризиком діяльності та підлягають меншому регулюванню з боку держави, ніж комерційні банки. Однак у розвинутих країнах, де регулюючі органи спостерігають за лізингом (загалом це центральний банк чи міністерство фінансів), останні часто здійснюють контроль за ефективністю через фінансову звітність з метою визначення відношення максимального боргу до акціонерного капіталу, мінімальних потреб капіталу. Кінцевим завданням таких перевірок є визначення допустимого ступеня свободи для лізингової компанії.
Більшість країн мають податкові режими, сприятливі для здійснення інвестицій та розвитку малих підприємств, тому вбачається правильним надавати фінансові пільги лізинговим компаніям, які займаються перспективним фінансуванням і таким чином можуть сприяти розвитку малого і середнього бізнесу країни.