Лізинг

Ст. 16 п. 2.1 констатує, що лізингові платежі включають “суму, яка відшкодовує при кожному лізинговому платежі частину вартості об'єкта лізингу, котра амортизується за термін, за який вноситься платіж”. Тобто мінімальний лізинговий платіж не повинен бути меншим за амортизаційні відрахування за певний період, але це, у свою чергу, робить неможливим графік платежів з відстрочкою платежу або пільговим періодом.

Ст. 16 визначила як одну з обов'язкових складових лізингового платежу відшкодування вартості об'єкта лізингу в розмірі амортизаційних відрахувань за період платежу. Така жорстка прив'язка до амортизаційних відрахувань суперечить продекларованому в цій самій статті визначенню розміру платежу за угодою сторін та не забезпечує гнучкості лізингових платежів, що завжди було одним із переваг лізингу.

Із ст. 18 “Амортизаційні відрахування” в процесі доопрацювання Закону був вилучений конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта прискорення амортизації – 2. У той час як у сусідніх державах дозволяється прискорена амортизація з коефіцієнтом 3.

Сьогодні прискорена амортизація в Україні регулюється п. 6.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” способом, що не відповідає вимогам амортизації лізингу.

Відповідно до ст. 8 п. 6.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” для першої групи встановлено норми амортизації 5 %, для другої групи – 25 %, для третьої – 15% на рік. Для основних фондів першої та другої груп прискорена амортизація не передбачається.Слід зауважити, що згідно зі ст. 22.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у 1997–1998 рр. норми амортизації застосовувалися зі спадним коефіцієнтом 0,7 та 0,6 відповідно. Також не виключено, що зниження коефіцієнта амортизації (з метою поповнення державного бюджету) буде застосовуватися й у подальшому.

Тобто, по-перше, лізингоотримувач не має можливості самостійно визначити найвигідніший для себе строк дії угоди і порядок сплати лізингових платежів. По-друге, якщо у лізингоотримувача поліпшився фінансовий стан і він бажає сплатити лізингові платежі достроково, то він згідно з чинним законодавством не може цього зробити. Отже, не знайдено механізму швидкого оновлення основних фондів.

Згідно зі ст. 9 лізингодавець має право вимагати повернення об'єкта лізингу лише у випадку, якщо лізингоотримувач не повернув майно у термін та за умовою лізингової угоди. Тобто значно ускладнюються умови повернення лізингового майна для лізингодавця.

Законом не передбачене чітке формулювання важливого положення: чи може лізингодавець використовувати для придбання об'єкта лізингу кредитні кошти.

Ст. 4.2.2. декларує, що банківська установа/кредитор має право брати участь в організації лізингу лише за умови пайового лізингу. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити суму більшу ніж 80 % вартості придбаного для лізингу майна. Це суттєво обмежує коло банківських операцій при лізингу.

Попри несприятливий законодавчий клімат для проникнення банківського капіталу у сферу лізингового бізнесу вітчизняні

банки розширюють тут свої можливості традиційно стаючи не лише засновниками лізингових компаній, а й їх кредиторами, гарантами, посередниками та лізингоотримувачами. При цьому вони збільшують доходи та зменшують ризики банку, пов'язані зі здійсненням лізингових операцій. І як наслідок, зростають можливості банків при завойовуванні лізингового ринку в Україні через створення мережі лізингових компаній у різних регіонах країни.

Зважаючи на те, що лізингова діяльність неможлива без залучення значних фінансових ресурсів на тривалі строки, основними суб'єктами лізингового бізнесу здебільшого стають фінансово-кредитні установи. Банки, крім цього, мають отримати право здійснювати видачу суб'єктам лізингової діяльності пільгових кредитів, безвідсоткових позичок, коротко- та довгострокових позичок.

Для того щоб стимулювати участь банків у процесі організації лізингу, слід надавати податкові пільги (за податком на прибуток) банківським закладам при здійсненні ними довгострокових лізингових операцій, і тим самим стимулювати інтереси банківських структур як повноправних суб'єктів лізингового ринку.