Управління процесами мінімізації наслідків чорнобильської катастрофи: світовий досвід
Співпраця України з МАГАТЕ в області мирного використовування атомної енергії почалася ще задовго до Чорнобильської катастрофи. На жаль, питання безпеки експлуатації АЕС не зайняли в цій співпраці належного місця і лише після аварії висувалися на перший план, тому що підхід до цієї важливої справи носив скоріше ситуаційний і політичний (ізольований) характер, ніж науково-практичний.
В травні 1986 р. нашу країну відвідали Генеральний директор МАГАТЕ та інші представники цієї організації. Вони ознайомилися з положенням справ на ЧАЕС і визнали той факт, що цей трагічний і жорстокий урок служитиме нагадуванням про те, з якою обережністю повинна використовуватися атомна енергія. В серпні 1986 р. на нараді експертів МАГАТЕ з інформацією про аварію і її наслідки виступили радянські фахівці.
В грудні 1989 р. уряд проживання СРСР офіційно звернувся до МАГАТЕ з проханням провести міжнародну експертизу розробленої фахівцями СРСР концепції безпечного проживання населення в районах, що піддалися радіоактивному забрудненню після чорнобильської аварії, а також дати оцінку захисним заходам, вжитим урядами трьох потерпілих республік. Секретаріат МАГАТЕ дав позитивну відповідь. З цією метою був розроблений Міжнародний Чорнобильський проект, що передбачає вивчення і оцінку силами міжнародних експертів радіологічних наслідків Чорнобильської катастрофи для навколишнього середовища і здоров’я людини [1].
Секретаріат МАГАТЕ провів підготовчу роботу: зібрав наявну офіційну інформацію, організував відвідини потерпілих районів, вивчив ситуацію на місці. Для управління проектом за ініціативою організацій системи ООН і КЕС був створений Міжнародний Консультативний комітет (МКК). До нього увійшли відомі експерти Австрії, Канади, Великобританії, США, Фінляндії, Франції, Японії, СРСР, Білорусі, України, а також представники Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), НКДАР/ООН, ВОЗ, Секретаріату МАГАТЕ і Академій наук України і Білорусі.
Технічний опис проекту і план дій з його реалізації були узгоджені з офіційними представниками урядів СРСР, України і Білорусі в Москві 7–9 лютого 1990 р., а потім уточнені в ході відвідин забруднених радіонуклідами районів в період з 25 по 30 березня 1990 р.
В рамках проекту був здійснений комплекс робіт з міжнародного звірення клінічних даних, а також ряд спостережень в області дослідження радіоекологічних характеристик об’єктів природного середовища, продуктів харчування, методів і засобів вимірювань іонізуючого випромінювання. Результати звірення, виконані в Японії, Швеції, Австрії, Німеччині, показали високу ідентичність, а результати, отримані радянськими фахівцями, були визнані міжнародними експертами цілком задовільними.
Слід зазначити, що проект носив науковий характер і мав мету, використовуючи колективний досвід і знання, відділивши факти від помилкових думок, оцінити ефективність вжитих заходів з охорони здоров’я населення і зробити висновки щодо подальших кроків для пом’якшення наслідків Чорнобильської катастрофи.
При здійсненні проекту його організатори і учасники зазнавали труднощі у зв’язку з істотними обмеженнями як в матеріально-технічних ресурсах, так і в часі. Відсутність упорядкування структури та функції органів управління принципів та механізмів, критеріїв взаємодії окремих організацій, комерційних компаній велика частина роботи і не могла б бути виконаною.
В березні 1991 р. на нараді у Відні були представлені основні положення проекту, що відображають «Картину історичних подій», «Забруднення навколишнього середовища», «Радіаційне опромінювання населення», «Дію на здоров’я населення», «Захисні заходи».Міжнародний Чорнобильський проект викликав великий інтерес в нашій країні і у всьому світі. Проте оцінка зроблених в ньому висновків була неоднозначною. Міжнародні експерти визначили, що медичні факти негативної радіаційної дії на населення України не підтвердилися дослідженнями в рамках даного проекту, і оскільки наслідки дії малих доз радіації ще досконально не вивчені, немає підстав вважати, що такі дози є шкідливими для здоров’я людей. Виступаючи на засіданні МКК (22 березня 1991 р.), віце-президент АН України академік АН України В. Г. Бар’яхтар представив узагальнені дані Академії наук і Міністерства охорони здоров’я України щодо оцінки наслідків аварії на ЧАЕС для здоров’я населення України і з абсолютною упевненістю підкреслив, що делегація України з цим висновком погодитися не може. Факт впливу радіації (прямої або непрямої дії) на здоров’я людини існує. А що стосується розуміння конкретних механізмів цього впливу, то наукова співдружність знаходиться, очевидно, на початку шляху. Тому, дуже важливо загальними зусиллями світової спільноти продовжити роботу з вивчення цих механізмів [3,4,5].
Таким чином, слід зазначити, що навряд чи можна використовувати наукові сумніви для відстрочення вживання заходів з попередження можливого збитку при загрозі серйозної невідворотної дії малих доз радіації, це ще раз підкреслює те, що медико-соціальні проблеми не виступають у ролі фундаментального фактора державної соціальної політики зазначених держав.