Управління процесами мінімізації наслідків чорнобильської катастрофи: світовий досвід
Важливою складовою роботи по обмеженню наслідків Чорнобильської катастрофи виявилася участь в цьому процесі світової спільноти.
Оцінюючи мотивацію такої участі, Генеральний секретар ООН Перес де Куельяр в своєму посланні телемарафону «Чорнобиль» (1990 р.) підкреслив, що катастрофа на ЧАЕС, як великомасштабний інцидент, пов’язаний з ядерною енергією, не визнає національних меж, підіймається над політичними і суспільними відмінностями і переконує в необхідності використовування всіх каналів міжнародної співпраці для вирішення безлічі проблем, що виникли у зв’язку з чорнобильською трагедією [3,5].
Проте було потрібно більше двох з половиною років, перш ніж радянські офіційні круги звернулися по допомогу до професійної частини світової спільноти (грудень 1989 р.), вимушено, під натиском громадської думки, відмовившись від політичних амбіцій і замовчання трагедії, яка трапилася [5,6].
Саме тому із значним спізненням було поставлено на практичну основу залучення міжнародного досвіду і знань для вивчення наслідків Чорнобильської катастрофи і надання технічної, медичної, соціальної допомоги, економічної реабілітації потерпілого населення і територій, а також можливість відкрито використовувати зарубіжними країнами досвід Чорнобиля для підвищення власної готовності на випадок виникнення надзвичайних радіаційних ситуацій, що і на сьогоднішній день є дуже актуальним питанням.
Метою даної статті є визначення сутності та особливостей укріплення співробітництва і координації зусиль у ділі вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на рівні міжнародних організацій.
Об’єкт дослідження: аналіз інституційних засад управління процесами подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та ефективності і економічності міжнародних програм обмеження наслідків Чорнобильської катастрофи.
Проголошення незалежності Української держави внесло певні позитивні зміни в схему участі світової спільноти в справі обмеження наслідків Чорнобильської катастрофи. Значно підвищилася активність ООН та інших урядових і неурядових організацій, у тому числі Комісії Європейських співтовариств (КЄС). Якщо в 1991 р. Україна на забезпечення ядерної безпеки і подолання наслідків Чорнобильської катастрофи отримала 2.6 млн. доларів США за рахунок сум, виділених для СРСР КЄС, то в 1992 р. після встановлення безпосередніх контактів з КЄС Україна отримала на цю справу на порядок більше – 27.7 млн. доларів США.
Аналіз досліджень і публікацій, в яких висвітлюється загальний стан міжнародної співпраці по чорнобильській проблематиці, представляється неузагальненим і нечітко окресленими. Проблеми забезпечення державного управління у сфері обмеження наслідків Чорнобильської катастрофи із залучанням міжнародних організацій висвітлюються у працях українських учених В. Г. Бар’яхтар, А. П. Коваленко, Ю. В. Рисований, В. С. Губарєв, А. А. Бицький, А. А. Боровий, В. С. Карасьов, С. Омельянець та інші.
Слід підкреслити, що міжнародна співпраця по чорнобильській проблематиці особливого розмаху досягла після того, як 10 квітня 1990 р. було прийнято Звернення Ради Міністрів УРСР до урядів, громадськості зарубіжних країн, міжнародних організацій.
В квітні 1990 р. Постійне Представництво України при ООН в Нью-Йорку за дорученням свого уряду разом з Півпредставництвами колишнього СРСР і Білорусі звернулося до ООН з проханням включити до порядку денного Першої чергової сесії 1990 р. Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) — одного з головних органів ООН — додатковий пункт: "Міжнародна співпраця в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції». В основі проекту резолюції лежав заклик до Генерального секретаря ООН направити в райони, потерпілі від аварії, місію для оцінки першочергових потреб цих районів і розробити в цьому зв’язку пропозиції по міжнародній співпраці [2,3,4].
Відношення держав-членів ЕКОСОС до цієї пропозиції було неоднозначним. Розвинуті країни побоювалися, що ухвалення резолюції по Чорнобилю стане підставою для переорієнтації в діяльності ООН, спричинить за собою значні фінансові витрати, а також приведе до свого роду утриманському підходу з боку Радянського Союзу, коли розрахунок буде зроблений на міжнародну допомогу за відсутності належних заходів на національному рівні, тому позиція їх була споглядацька і пасивна, в основному політична.Не дивлячись на таке відношення, вже в ході Першої сесії ЕКОСОС вдалося заручитися підтримкою 23 країн-членів ООН. В Женеві у 1990 р. на Пленарному засіданні відбулося обговорення питання «Міжнародна співпраця в справі ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». В дискусії взяли участь Виконавчий директор Європейської Економічної комісії ООН, заступник Генерального секретаря ООН з питань надання допомоги у разі стихійних лих, представники Всесвітньої організації охорони здоров’я, МАГАТЕ, ЮНЕСКО, а також делегати низки розвинутих країн. Так, була прийнята резолюції (Е/1990/64). Основний зміст резолюції, закладені в ній завдання були направлені на мобілізацію зусиль світової спільноти як в рамках системи ООН, так і поза нею.