Управління процесами мінімізації наслідків чорнобильської катастрофи: світовий досвід
Рішення ЕКОСОС по Чорнобилю стало початком великої і багатопланової роботи з реалізації політичної волі держав-членів ООН, співавторів проекту, об’єднаних одним бажанням — вжити заходів для полегшення долі людей, потерпілих в результаті катастрофи.
Новий етап розвитку співпраці під егідою ООН відкрився у зв’язку з ухваленням 21 грудня 1990 р. на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюції 45/190 «Міжнародна співпраця в справі пом’якшення і подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Як безпрецедентний, слід зазначити той факт, що співавторами резолюції 45/190/ГА ООН стали 120 країн-членів ООН. Відповідно до конкретних пропозицій і побажань, відзначених у вказаних вище резолюціях, були зроблені важливі кроки по формуванню системи міжнародної співпраці по Чорнобилю; створені Міжустановчий комітет із ліквідації наслідків атомних аварій (1АС/RNА), робоча група ООН по Чорнобилю, призначений координатор ООН по Чорнобилю — заступник Генерального секретаря ООН, Генеральний директор відділення ООН. Був підготовлений «Зведений план міжнародної співпраці з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи» спеціалізованих установ системи ООН, який включав пріоритетні напрямки: здоров’я; переселення; економічна реабілітація територій, потерпілих від Чорнобильської катастрофи; соціально-психологічна реабілітація населення, продовольче забезпечення і сільське господарство; екологічне оздоровлення середовища, але всі ці заходи не були концептуально визначеними і не носили системного упорядкованого характеру та не були взаємо узгоджуваними [3,4].
У 1991 р. в Нью-Йорку в штаб-квартирі ООН відбулася Конференція по оголошенню внесків до Цільового фонду ООН по Чорнобилю для надання допомоги трьом потерпілим від Чорнобильської катастрофи регіонам колишнього СРСР. Найвагоміші внески в ході Конференції оголосили Чехословакія (500 тис. дол. США); Фінляндія (200 тис.); Саудівська Аравія (100 тис.); Оман; Об’єднані Арабські Емірати (по 50 тис. дол.). Всього в ході Конференції до Цільового фонду допомоги жертвам Чорнобиля поступило 1,5 млн дол. США, причому окремі донори пов’язували їх з конкретними проектами, які здійснюються в Україні, Білорусі, Росії на двосторонній основі [5,7].
На жаль, не дивлячись на те, що низка країн обіцяла надати фінансові кошти на ліквідацію наслідків катастрофи, конференція по оголошенню внесків не досягла своєї мети (планувалося зібрати 650 млн. доларів для фінансування всіх проектів, включених в «Зведений план»). Це, ймовірно, відбулося по ряду причин: перша — розпад Радянського Союзу; друга — підготовлені за участю трьох потерпілих держав проекти не мали загального концептуального напряму, а були набором різноспрямованих проектів; третя — світова суспільна думка вже не так гостро сприймала чорнобильську трагедію. Вина тому — доклад МАГАТЕ про міжнародну експертизу, проведену на запрошення уряду колишнього СРСР, з результатами якої уряд України був в корені незгодний, а також справедливі нарікання на «невміння раціонально використовувати вже отриману гуманітарну допомогу».
17—18 жовтня 1991 р. Другим комітетом 46-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН були підведені підсумки роботи, виконаної після ухвалення резолюції 45/190 про Чорнобиль, де було відзначено недосконалість проекту за оцінкою радіологічних наслідків аварії на ЧАЕС, здійсненого групою експертів МАГАТЕ.
В Києві 3—4 листопада 1992 р. була проведена Нарада урядових і неурядових організацій і установ системи ООН. В якому взяли участь представники Секретаріату ООН, ПРООН, ФАО, ЮНЕСКО, ВОЗ, ЮНІДО і МАГАТЕ, а також представники Червоного Хреста, Комісії Європейських співтовариств, керівники Госкомчорнобиля Російської Федерації, Білорусі, Мінчорнобиля України. На Нараді була зроблена спроба відновити діяльність ООН по Чорнобилю. З урахуванням того, що збір засобів у розмірі 650 млн дол. на реалізацію «Зведеного плану» був визнаний нереальним, Нарада підготувала список пріоритетних проектів, в здійсненні яких трьом потерпілим державам була необхідна допомога з боку ООН. Проекти були розподілені за наступними розділами: охорона здоров’я, економічна реабілітація, соціально-психологічна реабілітація, продукти харчування і сільське господарство.Подальші кроки в цьому напрямі були уточнені на 47-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. 19 листопаду 1992 р. в Другому комітеті 47-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН було розглянуто питання «Зміцнення міжнародної співпраці і координаційних зусиль в справі вивчення, пом’якшення і мінімізації наслідків Чорнобильської аварії».
В травні 1993 р. новий координатор ООН відвідав території потерпілих держав і взяв участь в переговорах з делегаціями Білорусі, Російської Федерації і України, які відбулися 25–27 травня 1993 р. в Мінську.
За наслідками переговорів було прийнято Звернення координаційної Наради до Генерального директора ВОЗ з проханням розробити спеціальну програму реабілітації учасників ліквідації наслідків чорнобильської аварії, а також опубліковано Комюніке, в якому визначені основні напрями діяльності потерпілих держав і ООН [8].