Транзиція професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування

Прикладом вертикального управління є так звана інтегрована радянська система місцевого самоврядування, за якою найважливіші політичні рішення приймалися на верхньому „поверсі” влади, а потім передавалися за „одноканальною схемою” по всій вертикалі територіального управління. Проте, ще у 40-х рр. ХХ століття Карл Поппер відзначав, що „марксисти не змогли усвідомити принципу, згідно з яким будь-яка широкомасштабна політика повинна бути інституційною, а не особовою” і „будь-яка демократична довгострокова політика повинна розроблятися в рамках безособових інститутів” [13, с. 21; 25]. Отже, відштовхуючись від реального стану речей, нам, і особливо політичним керівникам сьогоднішнього дня, необхідно погодитися з зауваженням Карла Поппера, у якому є щось більше, ніж просто раціональне зерно.

Матрична схема управління припускає взаємодію влади як за вертикаллю, так і за горизонталлю, даючи ланкам управління можливість „багатоканальної взаємодії”. При цьому великого значення набуває горизонтальна взаємодія: між підрозділами всередині однієї структури управління, між різними автономними рівнями управління (міжмуніципальна кооперація). Через це виділяють чотири системи місцевого управління [3; 4; 7]:

англосакська модель припускає наявність у органів місцевого самоврядування і посадовців певної свободи дій, за якою на місцях відсутні спеціально уповноважені державні особи, що здійснюють керівництво виконавчими структурами влади, а управління будується з переважанням ознак горизонтального управління. Цей тип управління поширений в англомовних країнах: Великобританії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Австралії і т.д.;

французька (наполеонівська) модель припускає наявність на місцях державного посадовця, що здійснює координацію діяльності державних служб. Часто такі державні урядовці мають право контролювати діяльність органів місцевого самоврядування. За цією схемою управління одночасно діє вертикаль державного управління, а також система горизонтального децентралізованого управління, що займається рішенням питань життєзабезпечення території. Елементи французької моделі застосовуються у Франції, в скандинавських країнах, країнах Латинської Америки і т.д.;

німецька (змішана) модель сполучає риси обох вищеназваних моделей. Так, в Німеччині і Австрії одночасно існує територіальне управління у формі муніципалітетів, а також урядові округи, що не мають виборних органів влади. Паралельно з цим, в Німеччині законодавчо забезпечено право громад вступати у взаємодію по горизонталі, утворюючи різні муніципальні міжгромадівські союзи для здійснення сумісного управління. Для керівництва такою агломерацією громад допускається запрошувати одного керівника, що значно економить кошти на утримання апарату управління;

радянська інтегрована модель – це система територіального управління, заснована переважно на вертикальному управлінні.

Слід відзначити, що три перші моделі у тому або іншому ступені сполучають в собі елементи матричної, вертикальної та горизонтальної моделі управління.

В плані різноманітності форм здійснення місцевого самоврядування в світі використовується інша класифікація:децентралізована модель в країнах з федеральним державним устроєм припускає свободу муніципалітетів самим визначати форму устрою своїх органів і схему управління. В країнах з такою моделлю на міському рівні існує декілька різних схем управління: „сильний мер – слабка рада”, „слабкий мер – сильна рада”, „рада – керівник”, „комісія”, „комісія – керівник”, які будуються на базі трьох традиційних елементів – представницький орган, місцева адміністрація, вищий посадовець місцевого самоврядування (мер). У всіх моделях повноваження, що делегуються населенням, реалізуються в різних пропорціях представницьким органом і виборним вищим посадовцем (контрольні повноваження населення залишає за собою). Застосування варіанту того або іншого делегованого повноваження залежить від чисельності населення, від розмірів його території, від обсягу і складності вирішуваних питань. Характеристика і структура моделей така:

«слабий мер – рада». В цій моделі мер обирається з числа депутатів. Слабкість мера полягає в тому, що він знаходиться у повній підзвітності і підконтрольності ради. Мер не має права вето, формування адміністрації. Призначення/звільнення з посади співробітників адміністрації проводиться мером тільки з відома ради. Дострокове припинення діяльності мера здійснюється радою за власною ініціативою або за ініціативою населення;

«рада – керівник». Посада мера взагалі не передбачається. Діяльність ради здійснюється обраним з числа депутатів головою, який не має повноважень щодо керівництва місцевою адміністрацією. Усі адміністративні функції зосереджені у найманого на контрактній основі керуючого, який одноосібно формує адміністрацію, керує її діяльністю, призначає/звільняє посадовців. Відносини керівника з радою визначаються умовами контракту;