Суб’єкти управління сільськими територіями як політичні інститути

Іншим чинником системної характеристики державного управління сільськими територіями виступає типова структура місцевих державних адміністрацій, яка затверджується постановою Кабінету Міністрів України. З цього приводу постає питання про доцільність перегляду механізму розподілу владних функцій між центральними органами виконавчої влади і територіальними органами державної влади. Практика територіальної організації влади одних країн не передбачає єдиної “виконавчої вертикалі”: на місцях діють самоврядні інституції та периферійні органи центральних відомств (Великобританія). В інших країнах на рівні адміністративно-територіальних одиниць функціонує представник центрального уряду, який забезпечує координацію діяльності периферійних органів центральних відомств та здійснює адміністративну опіку виконавчих структур місцевого самоврядування (Франція, Італія, Польща) [8, с. 65]. Наприклад, у Франції управлінський персонал територіальних підрозділів центрального органу влади, що відповідає за розвиток аграрних територій, зарахований до його штату. Така ж практика існує і в США.Підсумовуючи можна стверджувати, що для України найбільш придатною є саме остання модель управління сільськими територіями. Вона повинна базуватися не на галузевому, а на територіальному принципі. На загальнодержавному рівні доцільно утворити центральний орган з управління сільськими територіями. На регіональному та районному рівнях управлінські функції мають здійснювати спеціалісти, безпосередньо підпорядковані центральному органу. Регіональні органи виконавчої влади здійснюють контроль за місцевими представництвами зазначеного органу виконавчої влади лише в частині дотримання ними законодавства України на відповідній території. Органи сільських територіальних громад, які представляють їх спільні інтереси, утворюються лише на районному рівні. Районні органи виконавчої влади в цьому напрямі управлінської діяльності не потребують суттєвих змін.

Подальше удосконалення функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бізнесових структур, громадських організацій, на нашу думку, необхідно спрямувати у напрямках:

- підсилення у суспільно-політичному житті села ролі територіальних громад, що одночасно сприятиме підвищенню самоврядних засад на районному та регіональному рівнях управління сільськими територіями;

- покращення економічно-фінансової бази місцевого самоврядування передусім за рахунок активізації приватного сектора економіки;

- розроблення концептуальних основ місцевої політики;

- удосконалення законодавства шляхом більш чіткого розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

- створення умов для наповнення місцевих бюджетів як важливого чинника соціальної та політичної структуризації сільського соціуму, політичної активності органів самоорганізації населення.

Література:

1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Просвіта, 1996. – 80с.

2.Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. // Територіальна організація влади в Україні: статус і повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування / За заг. ред. А. П. Зайця. – К.: ВД “Ін Юре”, 2002. – С. 57–107.

3.Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року// Офіційний вісник України. – 1999. –№18. – С. 3-22.

4.Закон України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 року// Територіальна організація влади в Україні: статус і повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування/За заг. ред. А. П. Зайця. – К.: ВД “Ін Юре”, 2002. – С. 107–118.

5.Концепція Адміністративної реформи в Україні. Затверджено Указом Президента України від 22 липня 1998 року – К.: Без видання, 1998. – 61с.

6.Воловодова Е., Касперович А. О социокультурной специфике субъектности территориальной общины: организационный аспект// Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – №1. – С. 103-119.