Поняття громадський контроль та управлінські послуги в дослідженні громадянського суспільства
К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали громадянське суспільство як історичний феномен, результат історичного розвитку конкурентного способу виробництва. Вони обґрунтовували зміни в характері громадянського суспільства та буржуазної держави внаслідок соціальної революції та появи нової держави у форму диктатури пролетаріату.Проблеми громадянського суспільства були предметом інтересу і дореволюційної політико-правової думки в Росії та Україні. В Росії ці питання порушували О.Радищев, О.Герцен, М. Чернишевський, М. Ковалевський та інші, а в Україні – Т. Шевченко, І. Франко, М. Грушевський, М. Драгоманов, та ін. Розвиваючи основоположні ідеї західної школи, вони в той же час, внесли національний елемент у розуміння цього поняття [13].
З проголошенням Незалежності України концепція громадянського суспільства була визнана як загальнолюдська цінність, що знайшло своє відображення у Декларації про державний суверенітет України 1991 р. та Конституції України 1996 р.
За сучасними уявленнями громадянське суспільство є самостійною, соціально організованою структурою для узгодження різноманітних інтересів людей. Воно не протиставляється державі, а взаємодіє з нею для досягнення загальних цілей. Структурними елементами громадянського суспільства є різноманітні об'єднання громадян, політичні партії, масові рухи тощо.
Громадяни України, зазначається у ст. 36 Конституції України, мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Держава не втручається у діяльність політичних партій і громадських організацій, якщо та здійснюється у межах закону [1].
Отже, проблема становлення громадянського суспільства в Україні пов'язана з проблемою розбудови демократичної, соціальної і правової держави.
Побудувати демократичну та соціально-правову державу неможливо, в свою чергу, без взаємозв’язку держави та громадянина, їх постійної взаємодії та взаємоконтролю. Контроль в державному управління – це визначення відповідності чи невідповідності фактичного стану державної служби, її структури та конкретних дій державних службовців для потреб соціально-економічного розвитку держави. Контроль покликаний оцінити відповідність інших функцій управління завданням, що поставлені перед ним.
Контроль у державному управлінні – одна із найважливіших функцій державної влади, яка дозволяє порівняти фактичний стан у тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед нею, виявити недоліки та помилки в роботі та попередити їх.
Контроль стає можливим завдяки наявності суб’єкта та об’єкта управління та взаємозв’язку між ними. За допомогою контролю суб’єкт управління отримує інформацію для коригування управлінською діяльністю [ 11].
Так, професор Н.Р. Нижник вбачає контроль в тому, щоб «…. не лише виявити, а й попередити помилки і недоліки в роботі учасників управління, шукати нові резерви та можливості» [ 15].
Контроль з боку суспільства покликаний підвищити відповідальність держави перед громадянами за свої рішення та досягнення взятих на себе державою зобов’язань.
Громадський контроль – один з видів соціального контролю, який здійснюється об'єднаннями громадян та самими громадянами. Він є важливою формою реалізації демократії і способом залучення населення до управління суспільством та державою. Об'єктом громадського контролю є діяльність державних органів, підприємств, установ і організацій, а також поведінка окремих громадян.
В Україні повноваження суб'єктів громадського контролю регулюються Законом «Про об'єднання громадян»(1992), статутами цих об'єднань, Кодексом України про адміністративні правопорушення(ст. 254—258 тощо) та іншими нормативними актами. Ними також передбачено, що громадський контроль повинен здійснюватися на засадах законності. Громадський контроль широко застосовується при проведенні виборів до органів державної влади, у сфері житлово-комунального господарства, охорони громадського порядку, довкілля тощо. Профспілки через свої комітети і комісії, збори первинних організацій і груп здійснюють контроль виконання колективних договорів, дотримання санітарних умов і техніки безпеки на виробництві вимог трудового законодавства тощо. Основним методом громадського контролю є перевірка виконання вимог чинного законодавства та прийнятих рішень на підконтрольних об'єктах. Вона може здійснюватися як самостійно, так і разом з органами державного контролю. За результатами перевірок на підставі складених при цьому протоколів та актів громадські організації відповідні державні органи інформують про виявлені порушення, вносять пропозиції щодо притягнення правопорушників до відповідальності [14 ].