Поняття громадський контроль та управлінські послуги в дослідженні громадянського суспільства

Громадянське суспільство – суспільство з розвиненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права. Побудова громадянського суспільства є метою суспільного розвитку, засобом всебічного забезпечення інтересів, прав та свобод людини і громадянина. [15].

Історично ідея громадянського суспільства бере початок від античних Греції та Риму. Давньогрецький філософ Платон (427—347 до н. є.) першим обґрунтував відмінності між термінами «суспільний» і «приватний» [13].Аристотель (384-322 до н. є.) вбачав коріння розумного суспільства в ідеї полісу, вважав, що поняття «суспільство» і «держава» є тотожними. Важливими рисами античного полісу, на його думку, були виборність і підзвітність магістратури, строки повноважень, свобода слова, невтручання влади у приватні справи, рівність усіх перед законом тощо. Ідеї Аристотеля та інших мислителів давнини щодо громадянського суспільства знайшли свій розвиток у Римі, де з'явилося поняття «асоціація рівноправних громадян, які проживають у місті» [4].

Цицерон (106—43 до н. є.), як і Аристотель, не бачив принципових відмінностей між поняттями «держава» і «суспільство» («громадянська громада»). Виникнення суспільства він пов'язував з розвитком людини. На його думку, розум і дар мови, взаємне спілкування, обговорення і прийняття рішень об'єднують людей у «природне суспільство». [6].

Період Середньовіччя був менш плідним у розвитку концепції громадянського суспільства . Спроби узагальнити досвід спілкування і взаємодії індивідів поза формами, встановленими або контрольованими державою, мали здебільшого релігійний відтінок (Августин Блаженний, Тома Аквінський та ін.). Ґрунтовного розвитку вчення про громадянське суспільство набуває у період розкладу феодалізму та зародження капіталізму (17-18 ст.), саме в цей час з'являється поняття «громадянське суспільство». У працях західноєвропейських мислителів громадянського суспільства Г. Гроція, Б. Спінози, Т. Гоббса, Дж. Локка, а згодом – Ж. Ж. Руссо і Ш. Монтеск'є було розкрито сутність і значення цього поняття, його характерні ознаки. Проте, вони не вбачали принципової різниці між категоріями громадянського суспільства і держави, але намагалися «розвести» ці поняття. Т. Гоббс, зокрема, розглядав громадянське суспільство у руслі теорії договірного походження громадян, суспільства і теорії природного права. Перехід від «природного стану» до громадянського суспільства він вбачав у зосередженні влади в руках міфічної людини – Левіафана. Така верховна влада, на його думку, забезпечує функціонування громадянського суспільства, організованого і створеного, як держава. У громадянському суспільстві Т. Гоббс виділив політичні та приватні товариства (структури). Політичні створюються верховною владою держави і підвладні суверену; приватні товариства – самими підданими і не є повністю залежними від верховної влади. Отже, у Т. Гоббса простежується спроба певною мірою проголосити примат громадянського суспільства перед державою.

На відміну від Т. Гоббса, представника державного абсолютизму, інший англійський просвітитель Дж. Локк єдиним законним джерелом політичної влади вважав згоду народу, тобто суспільний договір. Укладаючи такий договір, люди створюють громадянське суспільство, щоб надійніше користуватися своїми природними правами. Влада не повинна зазіхати на ці права інакше народ може розірвати угоду з урядом. Французький просвітитель Ш. Монтеск’є обґрунтував ідею правління законів, при цьому він розмежовував закони державні і громадянські. Перші регулюють політичні права і свободи громадян, другі – недержавні відносини (власності між добровільними об'єднаннями громадян). Закони громадянського суспільства, за Ш. Монтеск'є, – важливі гарантії від сваволі та диктатури. Уявлення про громадянське суспільство теоретично поглибив німецький філософ І. Кант. Для нього громадянське суспільство – царство цілей, етична держава. Це суспільство, де поведінка будь-якої людини визначається вищим моральним законом – категоричним імперативом, який приписує: стався до інших, до людства і самого себе не як до засобу, а як до цілі. Через цю концепцію в І. Канта проходить ідея свободи людини та її рівності у правах з іншими людьми.

Починаючи з другої половини 18 ст., вироблена названими мислителями концепція громадянського суспільства піддається істотній ревізії. Термін «громадянське суспільство» залишається, але його зміст модернізується шляхом відокремлення громадянського суспільства від держави. [13].

Особливого вкладу у розвиток цього напрямку зробила німецька школа філософії, та,зокрема, Гегель. У своїй роботі «Філософія права» ( 1812 ) він один із перших розмежував категорії громадянського суспільства і держави. Для нього громадянське суспільство є сферою «матеріальних умов життя», «продуктом природної необхідності», сферою реалізації особистих, приватних інтересів окремих індивідів. Держава, на його думку, є політичною організацією, необхідною громадянському суспільству, але не тотожною йому. Держава є похідною від громадянського суспільства, залежить від нього і може існувати лише при розвинутій соціальній структурі цього суспільства [9 ].