Місцеве самоврядування: до питання про діалектику розвитку територіальної громади
Проте найбільш точно, на нашу думку, розкриває сутність місцевого самоврядування А.Коваленко, зазначаючи, що воно є однією "з форм суто громадської активності, що випливає з природного права громадян держави вирішувати на власний розсуд (але відповідно до закону) питання, які виникають в процесі повсякденного управління територіальними справами без прямого втручання органів державної влади" [24].
Тут дозволимо собі повернутись до незавершеного аналізу розвитку основи місцевого самоврядування – територіальної громади. Територіальною громадою є будь-яка спільнота, об’єднана територією та спільними інтересами, які реалізуються в процесі життєдіяльності. В такому випадку невід’ємним правом територіальної громади є право на самоврядування, яке слід розглядати як діяльність цієї громади із забезпечення власного існування.
Як вже зазначалося, поворотним моментом в історії розвитку територіальної громади та самоврядування як її обов’язкової ознаки є поява базового політичного інституту – держави. Поява держави якісно змінює обидві досліджувані категорії. Звичайно, ці зміни не відбуваються миттєво. Часом вони вимагають століть або, навіть, тисячоліть. Зародження держави створює об’єктивні передумови для трансформації територіальної громади та самоврядування. Зокрема, самоврядування територіальної громади отримує шанс перетворитись на місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є продуктом розвитку держави. Це не означає, що держава його породжує. Держава є необхідним грунтом для переродження просто самоврядування на самоврядування місцеве. Цей процес можливий лише в умовах появи владної конкуренції, представленої як наявністю інших територіальних громад, так і, насамперед, держави з її органами. Термін "місцеве" вказує на наявність більшого територіального об’єднання: реально – держави. Тому навряд чи можна виводити традиції місцевого самоврядування від, скажімо, вже згадуваних трипільських поселень, адже вони не мали ознак державної організації. Більше того – таких ознак не мали і поселення багато пізніших суспільств включно із черняхівськими та, навіть, і ще пізнішими. І це стосується не лише Східної, але й Західної Європи. Отже, в даних випадках ми можемо говорити про феномен самоврядування, але не самоврядування місцевого.
Місцеве самоврядування – здійснюваний в умовах держави процес реалізації територіальною громадою своїх інтересів. Основою місцевого самоврядування є усвідомлення територіальною громадою наявності власних спільних інтересів, які можуть відрізнятися від інтересів інших територіальних громад і держави. Для реалізації цих інтересів громада повинна створити певні самоврядні інститути. Такими інститутами є представницькі органи місцевого самоврядування та їх виконавчі комітети, місцеві референдуми та інші форми прямого волевиявлення (збори, сходи), а також різні форми самоорганізації громадян (різноманітні територіальні громадські комітети). В масовій свідомості саме ці інститути, і насамперед органи місцевого самоврядування, визначаються як місцеве самоврядування. Проте, на нашу думку, сукупність цих інститутів становить систему місцевого самоврядування, за допомогою якої реалізується місцеве самоврядування.
Отже, право на створення самоврядних інститутів є невід’ємним правом територіальної громади. І власне усвідомлення нею наявності такого права, права на реалізацію і захист власних інтересів (захист в першу чергу від держави), перетворює громаду на місцеву територіальну громаду.
Висновки. Серед різноманітних підходів до визначення сутності місцевого самоврядування найбільш наближеним до відображення змісту феномена є політологічний (який абсолютно не відкидає інших) підхід до розуміння сутності місцевого самоврядування, згідно із яким місцеве самоврядування розглядається як процес реалізації територіальною громадою своїх інтересів в умовах взаємодії з державою та іншими територіальними громадами. При цьому ефективність реалізації цих інтересів прямо пропорційно залежить від рівня розвитку територіальної громади, який проявляється у ступені усвідомленості її дій як єдиного цілого. Найвищим щаблем розвитку громади є її перетворення на місцеву територіальну громаду, тобто спільноту, що готова захищати власні невід’ємні права. І ключовим з цих прав, а, водночас, і механізмом їх реалізації, є право на місцеве самоврядування. Звичайно, найповніше це право може бути реалізоване в умовах демократії. При цьому місцеве самоврядування є однією з базових засад побудови демократичного політичного режиму.
Література:1.Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. – Львів: Літопис, 2002. – С. 23.
2.Баймуратов М.А., Григорьев В.А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине. – Одесса: "Юридична література", 2003. – С.104.
3.Дегтярьова І.О. Стратегії місцевого самоврядування: порівняльний аналіз // Актуальні проблеми державного управління. – Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр". – 2004. - № 2. – С.145.