Місцеве самоврядування: до питання про діалектику розвитку територіальної громади

- спільні інтереси у вирішенні питань життєдіяльності;- соціальна взаємодія в процесі реалізації цих інтересів;

- психологічна самоідентифікація кожного члена з громадою;

- спільна комунальна власність;

- сплачування комунальних податків.

Важко не погодитись з тим, що дані ознаки досить вичерпно характеризують територіальну громаду в умовах сучасної держави, причому передусім – держави високорозвинутої. Проте, простежуючи розвиток громади у зворотньому напрямку, ми помітимо, що частину ознак буде втрачено. І чим далі ми будемо заглиблюватись в історію, тим менше самоврядна територіальна спільнота буде нагадувати свої сучасні аналоги, хоча ключові ознаки будуть зберігатися.

Розглянемо такий приклад. Останнім часом набирають поширення спроби виводити традиції українського місцевого самоврядування (як, до речі, і демократії) від сивої давнини, зокрема – від територіальних громад часів трипільської культури [9]. Не погоджуючись загалом із даним підходом, зазначимо, що, на нашу думку, в ньому є зернятко істини – воно стосується не самого місцевого самоврядування, а його основи – територіальної громади. Будь-якому трипільському поселенню притаманні ключові ознаки територіальної громади – і територіальна об’єднуюча складова, і спільні інтереси, що реалізуються.

Отже, чи можна назвати трипільські поселення територіальними громадами? Ми вважаємо, що так. І пропонуємо визначити територіальну громаду як спільноту, що об’єднана певною територією та спільними інтересами у вирішенні питань життєдіяльності за допомогою місцевих ресурсів. В такому випадку сучасні самоврядні територіальні спільноти є чимось іншим.

Відправною точкою якісних змін територіальної громади є поява держави. Із зародженням і розвитком останньої в територіальної громади з’являється сильний владний конкурент, який може бути як ворогом, так і, як показала історія – другом. І саме із державою пов’язана поява феномену місцевого самоврядування.

Що ж таке місцеве самоврядування? Як відомо, існують два основні табори теоретиків місцевого самоврядування, за якими умовно закріпилися назви "громадівці" та "державники". Ключовим питанням, яке розділяє представників двох концепцій, є питання природи місцевого самоврядування. Сформулювати його можна так: місцеве самоврядування є природнім правом територіальної громади чи доброю волею держави, яка надає громаді право його здійснювати? Розглянемо проблему сутності місцевого самоврядування крізь призму цих концепцій.

Усі підходи щодо визначення сутності місцевого самоврядування можна звести до трьох основних концептуальних схем, які, на нашу думку, не заперечують одна одну, а є лише розглядом одного явища під різними кутами зору, на основі різних критеріїв.

Згідно з першою схемою, місцеве самоврядування є однією з основ конституційного ладу, демократичного політичного режиму, за якого влада має бути поділеною як по горизонталі (принцип поділу влади), так і по вертикалі. Отже демократія без місцевого самоврядування існувати не може. Дана позиція є однаково прийнятною для представників і громадівської, і державницької концепцій щодо природи місцевого самоврядування, які відкидають принцип деконцентрації влади на користь принципу її децентралізації. В класичній трактовці даних принципів, що її було впроваджено в науковий обіг французьким державознавцем Ж.Верделем, деконцентрація є делегуванням на місцевий рівень певних владних повноважень, що здійснюються чиновниками, які призначаються центром, в той час як децентралізація передбачає передачу прав на прийняття рішень місцевим виборним органам, які не підпорядковуються державній владі [10]. Попри деякі розбіжності в лавах державників щодо табу на підпорядкування органів місцевого самоврядування державній владі (радикальне крило не виключає можливості певного підпорядкування), наведене визначення в цілому влаштовує представників державницького напрямку. Отже, місцеве самоврядування розглядається ними як "демократична система державного управління на місцях" [11]. Показовим є визначення самоврядування, яке наводить Ю.Панейко, на думку якого воно є децентралізованою державною владою, що спирається на законодавчі норми і виконується місцевими органами, які ієрархічно не підпорядковуються іншим органам і є самостійними в межах закону і правового порядку [12].

На відміну від державників представники громадівського напрямку наполягають на тому, що право на прийняття рішень органами місцевого самоврядування державою лише визнається, а не передається.