Місцеве самоврядування: до питання про діалектику розвитку територіальної громади
Таким чином визначення місцевого самоврядування однією з основ демократичного режиму визнається обома "первинними" концепціями щодо природи місцевого самоврядування.Дещо інакше виглядає ситуація з другою концептуальною схемою щодо сутності місцевого самоврядування. Представниками обох згадуваних теорій місцеве самоврядування розглядається також як "право територіальної громади". Але для громадівців воно є, як вже зазначалось, природним, невід’ємним правом територіальної громади на самостійне управління місцевими справами. Приблизно в цій площині лежить і визначення місцевого самоврядування, що містить Конституція України. Даний підхід дуже чітко репрезентують О.Батанов, Ю.Волошин та С.Маліков, зазначаючи, що "...місцеве самоврядування – визнані і гарантовані державою природні можливості людини та її асоціацій (територіальних громад) самостійно та під свою відповідальність вирішувати питання місцевого значення в різних сферах суспільного життя, зокрема політичній, економічній, соціальній, культурній, екологічній та ін." [13].
Представники державницького напрямку розглядають місцеве самоврядування як право територіальної громади вирішувати частину державних справ, хоча і в інтересах місцевого населення. При цьому вони спираються на визначення Європейської хартії місцевого самоврядування (щоправда, існує думка, що більш адекватним перекладом "public affairs", про які йдеться в Хартії, є не "державні", а "громадські", "суспільні" справи [14] ).
На відміну від розглянутих нами двох схем щодо визначення сутності місцевого самоврядування, які відзначаються виразним правовим підходом, третя схема має політологічний характер. При цьому зауважимо, що представники державницької концепції, представленої переважно правниками, до неї майже не звертаються. Як зазначає Ю.Панейко, мабуть, найавторитетніший український представник державницького напрямку дослідження природи місцевого самоврядування, "сконструювання дефініції самоврядування з політичного погляду є річчю неможливою", оскільки об’єктивно визначеним може бути лише система місцевого самоврядування конкретної держави, а не місцеве самоврядування як таке [15] (хоча, на нашу думку, дана позиція є досить дискусійною).
Зазначена схема акцентує увагу на процесі реалізації самоврядними одиницями своїх інтересів. В більшості визначень місцевого самоврядування в даному напрямку ключовим є слово "діяльність". Щоправда, бачення суб’єктів цієї діяльності різними дослідниками дещо різниться.
В окремих випадках місцеве самоврядування розглядається як "діяльність, яка реалізується людиною як її природна соціальна претензія в односторонньому порядку незалежно від її правового припущення"; при цьому держава за допомогою правових заходів лише впорядковує "активність територіальних громад, не встановлюючи її" [16].
Водночас В.Євдокимов і Я.Старцев, визначаючи місцеве самоврядування, акцентують на діяльності місцевих виборних органів, що базується на власному бюджеті та законодавчо закріплених повноваженнях [17].
Проте більшість дослідників суб’єктами самоврядної діяльності називають територіальні громади та їх органи. Так, Л.Ярічевська визначає місцеве самоврядування як діяльність населення місцевої територіальної одиниці та його виборних органів, що спрямована на управління власними справами [18]. Корифей радянського (і російського) державного права Г.Барабашев вважає, що місцеве самоврядування є владою "місцевого населення в справах місцевого значення, яка здійснюється громадянами безпосередньо і через виборні органи, в рамках закону, але без втручання державної влади" [19].
Аналогічний підхід демонструють автори монографії "Місцеве самоврядування в Україні: проблеми та перспективи". Аналізуючи місцеве самоврядування в Україні вони зазначають, що "...сьогоднішній інститут місцевого самоврядування в Україні є волевиявленням територіальних громад, їх органів та посадових осіб, з метою самостійного вирішення питань місцевого значення в межах Конституції та законів України" [20].
Не можемо не відзначити виконане в межах даного концептуального підходу оригінальне авторське визначення О.Сушинського: "...місцеве самоврядування є здійсненням виду публічної влади чи громадівської влади шляхом структурування на суспільнозначимі функції, що здійснюються відповідною інституційною структурою-громадою безпосередньо і через легалізовані та відповідальні перед нею (громадою) органи місцевого самоврядування: главу, раду та виконавчі органи територіальної громади" [21]. При цьому, цілком слушно, на нашу думку, О.Сушинський наполягає на тому, що найважливішим у розумінні сутності місцевого самоврядування є не сама наявність в територіальної громади права на самоврядування, а функціональне начало, реалізація даного права [22].В даному контексті зазначимо, що нам імпонує підхід І.Дробота, який розглядає місцеве самоврядування як "...насамперед самоорганізоване на демократичних постулатах рівності, справедливості і свободи співіснування людей/громадян з метою організації своєї життєдіяльності" [23]. Оминаючи дещо дискусійне згадування автором вказаних постулатів, не можемо не погодитись із діалектичною посилкою його на принцип "співіснування".