Концепція оптимізації в державному управлінні
Продуктивним для розуміння природи оптимізації систем державної влади та управління є фундаментальний синергетичний образ структури-процесу [21]. Інформативним прикладом структури-процесу, зокрема, є: мозок людини, школа та освітній процес в ній, торгова мережа, футбольний матч. Структура-процес – це така сутність, при якій для виникнення та мотивації існування структури є необхідним активний процес обміну структури із зовнішнім середовищем та складових структури між собою, а для мотивації та існування процесу необхідним є розгалужена ієрархічна структура. Саме структура-процес розвитку якостей владно-політичної моделі та якостей моделей державного, адміністративного, галузевого, регіонального управління та соціально-економічної системи є середовищем, де відбуваються процеси оптимізації. Стійкість структури-процесу забезпечується встановленням певної скоординованої сукупності параметрів порядку. Для успішного проведення процедури оптимізації необхідне встановлення параметрів порядку для кожної підсистеми та алгоритму координації їх між собою.
На основі аналізу представленої вище системи вимог та обмежень до процесу-оптимізації (необхідність впорядкування зростаючого структурованого набору принципів-експлікацій оптимальності, концепцій-категорій оптимальності, оцінок початкового та кінцевого стану об’єктів, до яких застосовано оптимізаційну процедуру) стає очевидним, що оптимізація – це теж специфічна структура-процес. Існування концепції оптимізації є одним із важливих параметрів порядку структури-процесу оптимізації. Логіка екзистенції або відсутності цієї структури-процесу взаємообумовлює логіку екзистенції систем державної влади та управління. Структура-процес оптимізації повинна мати певну ціннісну оболонку: систему цінностей, заради яких проводиться оптимізація, систему норм, табу та обмежень, які не можна порушувати при оптимізації.
В контексті екзистенції структури-процесу оптимізації можливо відповісти на питання: хто або що може виступати в ролі оптимізатора систем державної влади та управління? Легально передбаченим на формальному рівні оптимізатором повинен виступати політико-електоральний цикл. Реальна можливість електорального циклу бути оптимізатором залежить від правово-організаційних зв’язків між фазами електорального циклу та етапами розвитку структури-процесу оптимізації. Якщо структура-процес оптимізації є розривним, тобто оптимізація виникає як реакція на тимчасову загрозу, то електоральний цикл не здатен грати роль оптимізатора. Лише тоді, коли структура-процес оптимізації існує як усвідомлена елітами та суспільством цінність, вона повноцінно самовідтворюється і стає основою та потребою самореалізації оптимізаторів. Таким чином, в якості носія оптимізаційної парадигми з необхідністю повинна виступати науково-технічна еліта та передові кола бізнесу, перспективи бізнесу яких зв’язані з технічним та технологічним прогресом. Стрижнем впорядкування направлених в різні «емоційні» площини зусиль науково-технічної еліти та прогресивної частини бізнесу може стати лише публічно присутня в суспільстві концепція оптимізації як економіко-соціального середовища, так і моделей влади та управління.Природним організаційним носієм оптимізації мав би бути процес боротьби програм та ідей політичних партій та їх імплементація в структуру завдань державної влади та управління. Але реальну оптимізацію на цьому шляху можна дістати лише тоді, коли задекларована для суспільства та реально застосована в партіях системи дій та цінностей збігаються, а їх оцінка суспільством здійснюється на основі складових концепції оптимізації. В складних смислових конструкціях, в яких категорія ефективності та (або) оптимальності трансформується в категорію-концепцію, прив’язану до обставин та умов певного процесу, смислова множина значень цих категорій частково перетинаються. При конструюванні конкретних варіантів концепції оптимізації моделей державної влади та управління необхідно враховувати, що конструктивно категорія «оптимальність» в державному управлінні має більше рольових значень, ніж категорія «ефективність». Ефективність відображає якість використання ресурсу при даному розподілі ресурсів та засобів, оптимальність відображає якість розподілу ресурсів та засобів. Формально-логічне розуміння категорії «оптимальність» важливе як центр відліку, а для практичного використання категорія-концепція «оптимальність» в державному управлінні повинна використовуватися як експлікативна характеристика, яка зв’язана зі змістом концепції оптимізації та з конкретними критеріями якості об’єкта або процесу, оптимальність якого оцінюється.
Організаційна система державної влади та управління та інститути держави і суспільства стають в нових умовах демократії сутностями, які взаємодіють між собою. Їх взаємодія створює умови для пошуку, вибору та проектування оптимальних форм організації влади та управління без соціальних потрясінь та криз в рамках демократії на основі концепції оптимізації. Концепція оптимізації повинна будуватися як система, в якій формально-логічні принципи оптимальності та експлікативні експертні сценарні категорії-концепції оптимальності поєднуються та узгоджуються.
Концепція оптимізації моделей державної влади та управління повинна стати базою методів та засобів розв’язання таких задач: 1) багатокритеріальної задачі розвитку конфліктного етапу на певному рівні влади та (або) управління; 2) координації між послідовними етапами зміни моделі організації влади та управління; 3) координації між далекими етапами; 4) координації між рівнями управління. Структура-процес оптимізації повинна передбачити процедури координації на кожному рівні влади та управління на основі оптимального вибору схеми компромісу для виявлених протиріч між структурами (органами, інститутами), між владно-політичними акторами на основі аналізу тенденцій кооперації та коаліції для досягнення суспільно значущих цілей.