Концепція оптимізації в державному управлінні

Технологія оптимізації державної влади та управління може виникнути лише на базі змістовно повної концепції оптимізації. Змістовно повна концепція оптимізації системи державного управління, яка виникає іс первісного розуміння категорії оптимізації, має три напрями змістового наповнення. Перший – визначається простором можливих подій та мозаїки сцен, етапів, ситуацій, які виникають: 1) внаслідок послідовного або одночасного включення своїх активностей кількома акторами; 2) внаслідок швидкої зміни обставин; 3) внаслідок часткової невизначеності умов протікання процесу. Тобто перший напрям визначаться фазовим простором розвитку (зростання) наборів розподілів альтернатив, утворених на базі різних можливих комбінацій акторів, чинників, умов та обставин.Шляхи, які лежать в площині першого напряму змістового наповнення, можна на основі аналізу типу дій акторів та характеру зміни обставин розбити на етапи. Кожен етап потребує аналогічної оцінки-підбору вірогідно застосовного принципу оптимальності та оцінки наслідків застосування цього вибраного для даної сцени (даного сценарію процесу) принципу оптимальності. Оскільки нема і не може бути єдиного складного і водночас конкретно змістовного принципу оптимальності, то в загальному випадку необхідно застосовувати сукупність формально-логічних принципів оптимальності. При цьому треба враховувати, що вони виникли або конкретизувалися при розв’язанні певних модельних або простих практичних задач.

Другий напрям змістового наповнення концепції оптимізації визначається простором можливих структур та функцій державної влади та управління. Його можна розділити на рівні структурної складності та тестувати ситуації вибору від структурно абстрактних об’єктів до структурно деталізованих. В цьому просторі враховується розподіл функціональних областей для кожного рівня ієрархії, встановлення способу координації між рівнями. Власне на рівні суспільства можливість еволюційного вдосконалення типу оптимізації можлива лише на рівні розвитку, що відповідає інституційній моделі держави, в якій організаційні структури управління – органи державної влади та управління – виконують підпорядковані певним стратегічним та тактичним цілям функціональні дії.

Третій напрям змістового наповнення оптимізації визначається простором тактичних та стратегічних цілей. У взаємодії трьох напрямків виникає задача загальної (інтегральної) оптимізації: вибір виду координації та типу компромісу між розмірами структур та обсягом їх функцій, між різними акторами, структурами та їх функціями і стратегіями з метою забезпечення зростання ступеня досяжності різнонаправлених цілей.

Одночасне наближення до різних цілей вдається в рідкісних випадках, і то на базі певного успішного досвіду руху до кожної окремої цілі. Це актуалізує пошук шляху поетапного наближення. На початку наближення до цілей можливе застосування аналогового змісту простих принципів оптимізації для класифікації та розподілу завдань оптимізації на ситуації-етапи, послідовне виконання яких приводить до покращення загальної ситуації. Для випадку шляху до цілей в задачі конкуренції, боротьби конкурентних стратегій кожен етап має включати знаходження певного нового балансу компромісів та ресурсів.Розділення на етапи може в простих лінійних випадках базуватися на принципі «оптимальної поведінки» встановленому математиком Р.Беллманом, який сформулював принцип так: «оптимальна поведінка має таку властивість, що якими б не були початковий стан і рішення в початковий момент, наступні рішення повинні складати оптимальну поведінку відносно стану, який ми отримуємо в результаті першого рішення» [20].

Поетапний рух в першому напрямку повинен передбачати, що концепція оптимізації локально використовує ту категорію-концепцію оптимальності, як здатна логічно обґрунтувати умови та обставини застосування певного локального формально-логічного принципу оптимальності, що відповідає природі та характеру тієї сцени-етапу (або того етапу сценарію-процесу), для якого шукається оптимум за ознаками: конкуренції, кооперації, коаліціювання, ступеню невизначеності обставин. Такий оптимум назвемо локальним оптимумом етапу. За принципом Р. Беллмана, сукупність послідовностей локальних оптимумів здатна сформувати оптимальну поведінку розвитку системи.

Поетапний рух в другому напрямку на кожному кроці повинен використовувати таку структурну категорію-концепцію оптимальності, яка враховує інституційні та організаційні якості внутрішнього та зовнішнього середовища об’єкта, який підпорядковується оптимізації. Таким чином для оцінки оптимальності реального стану, що є комбінацією умов розвитку складності в першому напрямку та розвитку складності, в другому напрямку необхідно застосовувати комбінований принцип оптимізації, що враховує як динамічно-діяльнісні характеристики процесу на основі відповідного формально-логічного принципу оптимальності, так і структурно-функціональні обставини на основі знання спеціалізованих категорій-обмежень.При дослідженні проблеми оптимізації системи державної влади та управління необхідно враховувати соціальну, політичну та організаційно-технологічну складову. Ми розглядаємо тут насамперед організаційно-технологічну складову, але зважаємо на те, що інші складові неможливо повністю відділити. Найважливішими питаннями для формування конкретного варіанту концепції оптимізації для системи державної влади та управління є: 1) хто або що виступає в ролі оптимізатора? 2) що треба оптимізувати в організації влади для збільшення функціональних можливостей управління? 3) як забезпечити оптимізовані управлінські явища достатнім владним наповненням? 4) як встановити конструктивний баланс між централізацією та децентралізацією управління? 5) як забезпечити відповідальність за політичні рішення та політичну поведінку, не втративши владний ресурс? 6) як забезпечити ресурсами процес оптимізації?