Концепція оптимізації в державному управлінні

1) встановлення з позиції кого оцінюється ефективність: споживачів, співробітників-виробників, власників підприємства;

2) на якому виді діяльності сфокусована оцінка;

3) рівень аналізу якостей та результатів, що використовуються для оцінки: задоволення персональних інтересів, прибутковості організації;

4) галузеві показники;

5) з якою метою оцінюється ефективність: розпізнати досягнення, слабкі та сильні сторони, зменшити непотрібні витрати;

6) часовий інтервал оцінки (параметри процесів на даний момент чи довгострокові тенденції;

7) що є мірилом ефективності, із чим вона порівнюється (із стандартами, в порівнянні з минулими досягненнями, в порівнянні із заданими цільовими значеннями).

Одним із важливих мірил ефективності (неефективності) в менеджменті – ступінь досягнення цілей (9). Найбільшою проблемою такого підходу є адекватне по часу та по потребам формулювання якісної системи цілей . Якісної в тому розумінні, що з одного боку вони були досяжними в потрібні терміни, а з іншого боку – щоб вони були достатньо довго актуальними. До того ж, якщо співробітники організації знають, що їх оцінюють за ступенем досягнення планових цілей, то плани складаються суто формальними, безпроблемно досяжними. Організації є ефективними в такого роду підходах, якщо їх діяльність характеризується високими показниками за деяким «ідеальним» критерієм.

На основі оцінки інформаційного масиву смислових значень розуміння в різних наукових та практичних підходах категорії «ефективність», можемо зробити висновок, що смисловим ядром цієї категорії є якість виконання функцій. Природно, що про ефективність виконання функцій можна говорити, коли ці функції вже обрані, встановлені, розподілені. Якщо ж це не так, то виникає задача вибору, розробки, розподілу функцій. Звичайно, можна розглядати функцію розподілу функцій, можливо для деяких задач доцільно передбачити складну функцію, так звану еволюційну ефективність. Але таким чином виникає певна замкнена логічна рекурсія, яка в силу організаційної інерції - інстинкту самозбереження організації – звужує можливості змін та вдосконалення.Поняття «ефективність» завжди пов’язується із певними встановленими, наперед детермінованими минулим розвитком організації критеріями оцінки. Виникають ситуації, коли треба «вибирати» не тільки серед існуючих варіантів (в розумінні їх детермінованості минулим досвідом розвитку), але і серед неіснуючих варіантів (аналогового досвіду розвитку яких в минулому не було – тобто серед тих варіантів, які будуть створені в майбутньому). Вибір на межі існуючого та неіснуючого більш адекватно описувати концепцією оптимальності. Але навіть коли ситуація складається так, що під тиском дій конкурентів, протидіючих чинників, обставин та середовища треба обирати із сукупності відомих альтернатив застосування, розподілу або розробки функцій деяку одну альтернативу, то більш адекватно говорити про пошук оптимального вибору: альтернативи розвитку, рішення, політики. Аналіз інформаційної бази застосування первісного розуміння категорії «оптимальність» указує на смислову якість вибору (альтернативи, стратегії, конфігурації структур). Оптимальність як шукана якість об’єднує групи існуючих та неіснуючих варіантів-можливостей в нову супергрупу: потрібних, бажаних, затребуваних можливостей-варіантів.

Вибір найкращої якості в існуючих умовах обмежень та активностей можна назвати оптимумом. Математик Г. Лейбніц сформулював: оптимальний – це кращий із реально можливих. Звичайно якість «найкращий» необхідно визначати певним мірилом. Таким мірилом можуть виступати об’єктивні та суб’єктивні принципи ефективності та оптимальності. Таким чином в первісному розумінні категорії ефективність та оптимальність є комплементарними. В більш складних смислових конструкціях, в яких категорія ефективності та (або) оптимальності містить в собі і складові концепції, прив’язані до обставин та умов певного процесу, то смислова множина значень цих категорій частково перетинаються.

Перетин цих понять склався традиційно в межах розвитку розділів математики, які ставили своїм завданням описати економічні, соціальні або технічні задачі: оптимізацією вважали максимізацію або мінімізацію єдиної цільової функції, що описувала проблематику задачі. На основі вищенаведеного аналізу логіки поняття «ефективність» саме механізми максимізації та мінімізації містяться в основі концепції підвищення ефективності. До того ж, за технічною традицією, під оптимальним управлінням розуміють знаходження із множини одноякісних процесів, управління якими підпорядковане одному й тому ж вектору цілей і однаковому методу оцінки якості управління, того процесу, який має екстремальну (найвищу або найнижчу) оцінку якості управління. В основі поняття оптимального управління лежать критерії, пов’язані з особливостями технічної та структурної і функціональної складності процесу та з суб’єктивними критеріями оцінки. Поняття оптимальності управління є спеціалізованим та містить долю суб’єктивності. Найчастіше використовують розуміння оптимального управління в контексті забезпечення мінімуму споживання ресурсів, досягнення максимальних характеристик об’єктів або в розумінні мінімуму часу для маневру переходу із одного стану в інший. В більшості випадків один критерій оптимальності в такому підході заперечує інший. Оптимальне управління в такому підході є дуже близьким до поняття результативне, ефективне управління. Воно не охоплює всі можливості залучення методів та засобів вдосконалення управління.