Концепція оптимізації в державному управлінні

Оптимізація в широкому розумінні виникає тільки на рівні переходу від одноцільової задачі до багатоцільової задачі. Оптимізація відноситься до досягнення балансу та погодження (координування, оптимізування) різних множинних цільових функцій і критеріїв, на які накладені обмеження зовнішніми обставинами.

Якщо розглянути прості економічні приклади, то можна зауважити, що мінімізація затрат передбачає пошук самого низького із можливих рівнів затрат при даних умовах-обмеженнях. Якщо розглянути ситуацію максимізації прибутку, то передбачається пошук умов самого високого рівня продаж при даних обставинах-обмеженнях, тобто знову ж розглядається єдина цільова функція. Оптимізація передбачає гармонізацію співвідношення витрат і якості або пошуку кращого рівня балансового прибутку, ринкової частки та задоволення потреб співробітників організації. Тобто на основі існування кількох автономних цільових функцій формується (виникає) новий простір для оцінки результатів діяльності. Оптимізація серед всіх можливих значень просторового розміщення цільових функцій вибирає найбільш комфортну (гармонійну, доцільну) для управління як суб’єкта, так і об’єкта управління область. Концепція оптимальності повинна орієнтувати системи державної влади та управління на вибір нової якості рішень та балансу мотивів і інтересів.Для такої складної системи, як система державного управління, оцінку якості виконання функції та оцінку вибору треба робити майже завжди одночасно, тому доцільно роздільно (паралельно) розвивати концепцію ефективності та концепцію оптимальності системи державного управління. Власне, в складних системах та процесах ці категорії є категорії-концепції, зміст яких, як уже було проілюстровано вище, з необхідністю є прив’язаним до конкретних умов складності структури або процесу. З точки зору теорії складності між ними все ж є фундаментальна відмінність. Категорія «ефективність» (результативність) описує структурно-функціональну складність. А категорія «оптимальність» здатна включати опис та прогноз динамічної складності, яка виникає в результаті високого рівня невизначеності деталей поведінки конкурентів, партнерів та обставин.

Концепція загальної оптимальності державної влади повинна стати основою технології формування відповідей на питання, яким є для існуючого рівня владних, управлінських, соціальних та політичних ресурсів найкращий вибір розподілу завдань та функціональних областей між інститутами політичної влади; яким чином збалансувати претензії бізнес-груп та інтереси соціальних груп в партійно-політичному представництві, як організувати композицію структур та розподіл функціональних областей в вищих, центральних та місцевих органах державної влади, як забезпечити ефективне делегування повноважень та відповідальність за них; яким вибрати рівень оптимального втручання держави в економічні процеси.

Конкретизована концепція загальної оптимальності для складної багатоваріантної системи неминуче повинна бути багатоваріантно-експлікативною. Фактично для кожної конкретної статичної сцени та для кожного конкретного сценарію-процесу потрібно встановлювати свою локально-конкретну концепцію оптимальності, що має загальну формально-логічну та особливу частини. Оскільки за певними ознаками можна кваліфікаційно розділяти статичні та динамічні стандартні сцени та сценарії, то можливим є використання стандартизованих принципів оптимальності як стартового наближення вибору оптимального стану. Принципи оптимальності враховують лише головні абстрактні характеристики сцен та сценаріїв-процесів. Принципи оптимальності детермінують шлях вибору для типових постановок задач оптимізації, які виникають: 1) за рахунок відомого типу взаємодії між складовими структури або процесу (антагоністична, коаліційна, коопераційна); 2) за рахунок можливостей класифікаційної оцінки типу поведінки обставин-обмежень.

Власне, задача оптимізації є задачею вибору умов та обставин координації колективних станів в умовах множинності варіантів конкуренції, кооперації, коаліціювання та багатоваріантності розвитку обставин зовнішнього середовища. Усвідомлення та формалізація того факту, що оптимізація є цілеспрямований науково- та системно- формалізований процес створює певні стабілізаційні умови для формулювання та вчасного підбору відповідних локальних експлікативних концепцій оптимальності. З іншого боку, лише на основі застосування концепцій оптимальності рефлексивно із смислом процесу оптимізації можна формулювати концепцію оптимізації конкретної моделі-зразка системи державної влади та управління, яка може стати основою технології оптимізації. Лише на основі взаємодії інтегрального та спеціалізованих диференціонально-експлікативних представлень концепції оптимальності можна розвивати змістовно повну концепцію оптимізації.

Критерієм практичної корисності певного підходу, певної концепції є можливість створення на її основі технологій впливу на реальні процеси виробництва, управління, споживання та екологічної безпеки. В системному розумінні таким чином стає ясно, що розроблена на основі концепції ефективності технологія підвищення ефективності влади та управління буде мати одні цілі та інструменти, а розвинута на базі концепції оптимальності технологія оптимізації – інші. Хоча формально загальна мета у них спільна – це вдосконалення якостей організаційної системи.