До питання про виникнення вуличних та квартальних комітетів 1933-1937 роки

Узагальнення отриманої інформації дозволяє стверджувати, що вуличні тощо комітети мали повноваження усіх груп, які притаманні органам самоорганізації населення і на сучасному етапі (власні повноваження), а саме:

1) повноваження, які стосуються активізації участі населення у роботі інститутів публічної влади;

2) повноваження, які стосуються покращання міського середовища (як зовнішнього, так і внутрішнього).

1936–1937 роки, з огляду на публікації у періодичних виданнях того часу, можна вважати періодом занепаду вуличних, квартальних тощо комітетів. Про них згадують все менше, а якщо згадують, то переважно критикуючи місцеві ради за недостатню увагу до них, і, як наслідок, – за різке зменшення їхньої кількості. У 1936 році замість рубрик та статей про вуличні комітети, писем голів вуличних та квартальних комітетів, у періодичних виданнях з’являються письма стахановців, статті про стаханівський рух в житловому будівництві.

Держава в особі своїх органів зверталась до органів самоорганізації населення у кризових випадках, причому ці кризи були настільки глибокими, що сама держава не мала достатньо ресурсів для виходу з них. Тому, по-перше, ці органи не були у сучасному розумінні органами самоорганізації – тобто, їхнє створення прямо чи опосередковано ініціювала держава. По-друге, ці органи діяли під керівництвом та знаходились під тотальним контролем органів державної влади. Органами, які переважно «опікували» вуличні, квартальні, дільничні тощо комітети в СРСР були місцеві ради депутатів трудящих.

Проблеми, здолати які були в змозі допомогти вуличні тощо комітети, були переважно пов’язані із питаннями благоустрою. Ці комітети виникли у 1933 році, і згадки про них у нормативно-правових актах державних органів починають зустрічатися з 1934 року, але переважно в актах локального характеру. Положення чи закону, який би регулював їхній статус на рівні держави та / або суб’єкту федерації, ще не існує. Що ж до відповідних нормативно-правових актів локального характеру, то їх зміст можна охарактеризувати як досить «хаотичний» з огляду на те, що питання щодо громадської чи державної природи вуличних, квартальних тощо комітетів, яке є дискусійним і досі, було таким з самого початку, з моменту виникнення цих комітетів.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямку вбачаються у необхідності вивчення порядку роботи вуличних тощо комітетів у цей період та більш детального вивчення їхніх повноважень. На жаль, наявність обмежень до обсягу статті не дозволяє автору навести відповідні положення у цьому дослідженні.

Література:

1. Ярославль – Головка. Соревнование на лучшее обслуживание рабочих (Передано по телеграфу) // Правда. – 1933. – 21 октября. – С.1.

2. С.Р. О работе уличных комитетов // Советское строительство. – 1937. - №5. – С.84 – 100.

3. Чугунов С. Уличные комитеты. Опыт работ уличных комитетов городов Московской области. – М.: Московский рабочий, 1935. – 31 с.

4. Газукина П. Уличные комитеты – организаторы культуры и благоустройства // Власть Советов. – 1934. - № 21. – С. 28–30.

5. Петухов П., Викторов В. Комитеты улиц – новая форма пролетарской демократии // Советское строительство. – 1935. - № 6. – С. 105–111.

6. Лепешкин А. И. Местные органы власти Советского государства (1921-1936 гг.). – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1959. – 412 с.

7. Конкурсы советов на Украине // Советское строительство. – 1934.- № 7. – С. 104.

8. Гольдштейн Н. О соревновании советов в 1935 году // Советское строительство. – 1936. - № 3. – С. 48 – 55.

9. Антипин Г. А., Михалкевич В. Н. Уличные комитеты в городе и на селе. – М.: Московский рабочий, 1960. – 39 с.