Громадянське суспільство як базис розвитку секторної основи соціального партнерства
Респондентами були сформульовані принципи співробітництва їх об’єднань з іншими організаціям і структурами, серед яких найчастіше згадувалися наступні: добровільність (74,7 %), спільність інтересів (62,3 %), взаємовигідність (38,1 %), рівноправність (36,2 %). Звернемося до аналізу питання про те, що має вирішальне значення для успішної діяльності українських суспільних об’єднань. Тільки 3 % респондентів не змогли дати відповідь на це питання.Взаємодія громадянського суспільства та держави складається із двох взаємно відповідальних впливів: держави на громадянське суспільство й громадянського суспільства на державу. Принагідно відзначимо, що кожній із сторін діалогу треба розуміти особливості функціонування (правила і стандарти роботи) партнера. Виявлення та дотримання узгодженого формату взаємодії організацій громадянського суспільства та органів публічної влади суттєво підвищує ефективність діалогу.
Варто також враховувати досить істотну різницю в типах громадянського суспільства, серед яких, зокрема, виділяють американо-англійський і континентально-європейський. Перший характеризується домінуванням двох-трьох політичних партій і наявністю численних корпоративних та загальнолюдських об’єднань груп на національному і регіональному рівнях (асоціації, клуби, товариства тощо). Їх функції і повноваження обмежені, вони автономні і від держави, і від інших об’єднань (напр., потрапити до якогось елітного клубу або асоціації досить важко навіть заможним громадянам). Політичні партії США і Великої Британії слабко централізовані і в періоди між виборами різко обмежують організаційну роботу. Континентально-європейський тип громадянського суспільства характеризується більшою централізацією партій і профспілок, більшою кількістю політичних партій, які створюють коаліції загальнонаціональних об’єднань і організацій. Елітних, закритих або напівзакритих об’єднань значно менше. Отже, в суспільстві домінують великі професійні, галузеві, культурні організації, які більш згуртовані і дисципліновані, мають, згідно з конституціями, ширші повноваження. На них зважають уряди, створюються спільні консультативні органи урядів, підприємців, політичних партій і профспілок і т.ін.
Аналіз досвіду розвитку громадянського суспільства в Україні доводить, що в країні більше використовується континентально-європейська модель. Таж сама тенденція простежується і в інших європейських постсоціалістичних країнах. Спроби перевести американо-англійські уявлення про громадянське суспільство на терени України — через поширення клубів, територіальних об’єднань громадян тощо — в більшості випадків виявилися невдалими.
Тип громадянського суспільства впливає на форми і зміст його взаємодії з державою. І справа тут не стільки в стратегіях взаємодії, скільки в тому, що держава претендує і надалі виступати домінатором модернізацій або стагнацій розвитку, інколи ігноруючи громадянське суспільство. І від того, наскільки розвиненим і консолідованим є громадянське суспільство, залежить його опір домінаторству (а інколи — і тоталітаризму) держави. Континентально-європейська модель (тип) громадянського суспільства є більш ефективним інструментом стримування держави в нестабільній ситуації. В Україні ця модель поки що працює не досить ефективно через слабкість, неусталеність інститутів громадянського суспільства. Навіть така досить потужна організація, як Федерація профспілок України, досить часто є іграшкою в руках влади, оскільки профспілкова бюрократія слабко пов’язана з профспілковою масою, і особливо із середнім класом, не корумпованими бізнесовими структурами, які в умовах значної корумпованості суспільних відносин постають «героїчними». «Героїчність» некорумпованих бізнесових структур, на жаль, швидко веде їх до знищення або до звичної корумпованості. Зміна стратегій соціального розвитку має передбачати досить тривалий перехідний період протиборства різних тенденцій. Одна з них спирається на вкарбовані впродовж значного історичного періоду стереотипи минулого соціально-політичного устрою, а інша зорієнтована на наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які проте недостатньо узгоджуються з національно-історичними особливостями українського суспільства. В Україні досі поширені відносини ставлення влади до громадян за схемою «суспільство для влади» та споживацького ставлення громадян до цієї ж влади. Держава в особі органів влади та службовців цих органів досі переконана в своїй самодостатності і спроможності вирішувати проблеми суспільства без залучення і участі суспільства та партнерства з ним.
На наш погляд, однією з найбільш фундаментальних причин сучасного стану реформ в Україні є недооцінка людського капіталу. Програми так званого реформування, що розробляються та пропонуються до реалізації в нашій країні різними державними органами і на різних рівнях управління, базуються на будь-яких пріоритетах, окрім розвитку і реалізації людського капіталу, інтелектуального потенціалу української нації. Тому слід раз і назавжди чітко визначитись і визнати, що самореалізація людини як особистості – це мета і шлях, яких повинні триматися держава та її органи управління. Середовищем цієї самореалізації може бути громадянське суспільство, з яким має співпрацювати держава, забезпечувати його створення і функціонування.Концепція партнерства, в якій владні відносини з яскраво вираженим лідерством-пануванням державно-адміністративного апарату, в ієрархічній системі повинні еволюційним шляхом змінитися відносинами співпраці, на наш погляд, є однією з найбільш прийнятних концепцій управління. Необхідно поступово переходити від сприйняття держави як апарату насильства до розуміння держави як партнера суспільства для досягнення сутнісних цілей та інтересів обох суб’єктів партнерських відносин.