Громадянське суспільство як базис розвитку секторної основи соціального партнерства

Тому наразі для України актуальним є питання зміни відносин між органами публічної влади та громадськості у процесі формування системи демократичного урядування. При цьому постає проблема досягнення необхідного балансу між державою та механізмами її впливу на суспільство, з одного боку, і громадянським суспільством – з другого. Такий баланс із погляду багатьох українських і зарубіжних вчених є необхідним для побудови демократичної, соціально спрямованої держави [1-5; 8; 10; 11-13; 16; 20]. Ці автори застерігають від двох неприпустимих станів у розвитку країни – зведення до мінімуму або громадянських свобод, або впливу держави. Історія має негативні приклади і першого, і другого, коли народ розраховується за це десятиліттями скрути та злиднів.Щоб запобігти цьому, треба створити необхідні умови для становлення як сильної держави, так і розвинутого громадянського суспільства. І це має стати обов’язковим при виборі альтернатив управлінських дій на всіх стадіях і етапах державного управління, тобто в процесах державотворення, розроблення державної політики та втілення її у життя. Мова йде про паритет сил як головну умову партнерства, адже, за винятком рідкісних випадків, партнерство між сильним і слабким неможливе.

Слід визнати, що в основі існуючого ентузіазму щодо громадянського суспільства багато в чому лежить й захопленість неурядовими некомерційними організаціями (ННО), зокрема, такими, як групи захисту суспільних інтересів. До них належать організації, що займаються наступною проблематикою: навколишнє середовище, права людини, проблеми жінок, контроль над електоральними процесами, боротьба з корупцією та інші благі справи. Кількість цих організацій за останні роки збільшується в геометричній прогресії, особливо в країнах, що здійснюють перехід до демократії. Однак було б помилкою дорівняти ННО й громадянське суспільство. У правильному розумінні громадянське суспільство – поняття більш широке.

Через унікальну позицію ННО поза державним і комерційним секторами, їх переважно невеликого розміру, зв’язку з населенням, їхньої гнучкості, і здатності організовувати приватну ініціативу на суспільно-корисні цілі, вони стали являти собою стратегічно важливих партнерів у пошуку «серединного шляху» між сподіваннями тільки на ринок, або тільки на державу.

Проте громадянське суспільство справді не обмежується інститутами. Як соціокультурний феномен воно є певним типом (моделлю) соціальної організації взаємодії. Його якісними характеристиками є: довіра, взаємодопомога, толерантність, здатність до кооперованих дій, віра людей у свої сили, зорієнтованість на громадські справи, почуття відповідальності [5].

Окремо стоїть проблема включення в громадянське суспільство організацій бізнесменів. Дійсно, частина бізнесменів включена у владні структури, існують політико-економічні холдинги. Але переважна більшість промисловців і підприємців, навіть ті, що дають хабарі чиновникам, до влади не належить і страждає від криміналізації суспільства. Громадські організації промисловців і підприємців можуть зіграти важливу позитивну роль у розвитку громадянського суспільства.

Отже, можемо констатувати, що «третій сектор» є однією з головних ланок громадянського суспільства в Україні. Але в умовах становлення системи демократичного врядування існують підстави відносити до елементів громадянського суспільства політичні партії, недержавні ЗМІ і громадські організації бізнесменів, які не включені у владу. Критерій «недержавності» може бути досить ефективним для визначення структури і функцій громадянського суспільства в Україні.

Словосполучення «незалежність від держави» не завжди означає протистояння державі. Інститути і організації громадянського суспільства можуть здійснювати різні стратегії щодо держави: зміна інститутів держави, модернізація держави, оволодіння владними важелями, підтримка держави, нейтралітет стосовно держави тощо.

У ході опитування [5] керівникам українських ННО було запропоновано назвати ті організації і структури, що могли б бути зацікавлені в співробітництві з їх об’єднанням. Їх спектр досить широкий, але в цілому можна виділити кілька тенденцій у відповідях на це питання:

по-перше – органи влади, тому що суспільні об’єднання, на думку респондентів, вирішують безліч задач, що входять у компетенцію останніх;

по-друге – комерційні структури, через наявність можливості зниження податків;

по-третє – будь-які організації, що функціонують у подібних сферах діяльності.

Як бачимо, пріоритетом є соціальне партнерство «ННО – влада – бізнес». Очевидно, керівники ННО вважають, що конструктивна взаємодія з цими силами має вирішальне значення для успішної діяльності їхніх об’єднань. Ідея соціального партнерства, поки нова для сьогоднішньої України, набирає силу не тільки в гаслах функціонерів третього сектора, але в конкретних справах і намірах.