Громадянське суспільство як базис розвитку секторної основи соціального партнерства

Нові соціально-економічні умови сьогодення потребують і принципово інших відносин між державою і суспільством, що складаються в процесі їхньої взаємодії. Цими відносинами стали відносини соціального партнерства – специфічний механізм взаємодії соціальних груп, причому як олігополістичних, так і латентних, що здійснюється рівноправними суб’єктами на добровільних засадах і на принципах довіри з метою розв’язання актуальних проблем соціально-економічного розвитку [15].

Актуальність дослідження участі громадськості в процесах соціального партнерства з органами публічної влади зумовлюється реальними соціально-економічними процесами, зокрема:

-подальшим розвитком демократизації суспільства, інтеграцією України у світове співтовариство;

-глобальними структурними процесами в економіці, розвитком ринкових відносин в усіх сферах діяльності держави;

-зниженням рівня і погіршенням якості життя більшості громадян;

-суттєвим зниженням потенціалу трудових ресурсів держави;

-недостатнім обсягом фінансування та низькою економічною ефективністю використання ресурсів охорони здоров’я;

-незадовільною екологічною ситуацією в країні;

-низькою активність участю громадськості в суспільному житті;

-зниженням персональної відповідальності кожного громадянина перед собою і суспільством.

Про важливість наукового пошуку у сфері взаємодії влади і громадянського суспільства свідчать численні наукові праці українських авторів Е. Гансової, В. Жукова, Г. Задорожного, В. Лісового, В. Мартиненко, П. Надолішнього, В. Надраги, В. Нанівської, С. Наумкіної, Н. Нижник, В. Токовенко, В. Работи, С. Рябова, В. Ситника, В. Скуратівського, А. Стойка.

До теми міжсекторної взаємодії звертаються також новітні російські (Г. Атаманчук, П. Кудюкин, Г. Семигин, В. Тихомиров, В. Франчук, В. Щедряков, В. Якімець, ін.) та зарубіжні академічні дослідження (Ч. Барбер, Р. Бискуп, В. Бихельбауер, П. Гринер, К. Поппер, К. Малена, А. Пилинка, Дж. Сорос, Ф. Фукуяма та ін.).

Проте, незважаючи на численні теоретичні і практичні розробки, пов’язані з окремими складовими міжсекторної взаємодії, наукове обґрунтування феномену громадянського суспільства як базису для розвитку секторної основи соціального партнерства, загалом залишається недостатнім. У з’ясуванні цих питань полягає проблематика нашої статті.

Метою статті є аналіз феномену «громадянського суспільства» як базису для розвитку секторної основи соціального партнерства.

Серед дослідників немає наразі однозначного ставленння до такого феномену як громадянське суспільство. Воно описується сьогодні багатьма публіцистами, науковцями, політиками як деяка сакральна мета, як прекрасна, але недосяжна чи досяжна через невизначений час мрія про те, щоб в Україні з’явилось громадянське суспільство, яке спромоглось би захистити себе і діяти незалежно від того, що з цього приводу вважає державна влада.

Спираючись на різні тлумачення [2-6; 9; 13; 16-20], громадянське суспільство в нашому дослідженні будемо розглядати як особливим чином структуровану сферу соціуму, сукупність міжособистісних відносин і взаємодій економічних, культурних та інших структур чи інститутів, що взяті ізольовано від політичної влади і містять в собі весь спектр неполітичних відносин. Іншими словами, громадянське суспільство – це сукупність всіх недержавних суспільних відносин та інститутів, що відображає різноманітні цінності, інтереси і потреби людей.

Взаємодія громадянського суспільства та держави складається із двох взаємно відповідальних впливів: держави на громадянське суспільство й громадянського суспільства на державу. Принагідно відзначимо, що кожній із сторін діалогу треба розуміти особливості функціонування (правила і стандарти роботи) партнера. Виявлення та дотримання узгодженого формату взаємодії організацій громадянського суспільства та органів публічної влади суттєво підвищує ефективність діалогу.